| МИСТЕЦЬ, ЯКИЙ НЕ МАВ ПОРАЗОК
Слово про Маестро Михайла Дмитренка
На особливу згадку небайдужої української громадськості заслуговує
уродженець Лохвиці визначний митець світвого рівня Михайло Сергійович Дмитренко
(09.11.1908-08.03.1997) – видатний майстер станкового і монументального
малярства, який після закінчення реального училища навчався у Київській
художньо-індустріальній профшколі, а потім у Федора Кричевського на факультеті
малярства Київського художнього інституту, який закінчив 1930 року. Працював на Донбасі і в Києві, як
художник театру, а пізніше – як асистент кафедри малярства та доцент кафедри
рисунка на архітектурному факультеті КХІ. Направлений разом з іншими мистцями
до Львова, 1939 року – очолив Львівське відділення Спілки художників. Під час
війни був одним із організаторів Спілки праці українських образотворчих мистців,
організував ряд виставок. У 1944 році емігрував до Німеччини, працював у галузі
станкового малярства та книжкової графіки, став одним ініціаторів видання
журналу "Українське мистецтво”.
Існує
версія (Іван Кедрин, „Життя-Події-Люди. Спомини і коментарі”, Нью-Йорк, 1976),
що деякі із запопадливих галицьких українців з Українського Центрального
Комітету в день народження генерал-губернатора Ганса Франка піднесли йому
дарунок у вигляді картини Михайла Дмитренка „Українська дівчина”. Та чи це так
було насправді? Але Іван Кедрин
стверджує, що „це був просто хабар і українці тоді навчилися перекуплювати
різних німецьких „достойників”. А вже 1951 року мистець переїхав до Канади, й працював
там як маляр і графік у Торонто, а з
1957-го – у Віндзорі. Від 1960 року замешкав у Детройті (США), був членом
редколегії журналу "Нотатки з мистецтва”.
Монументальні розписи та іконостаси маестро Михайла Сергійовича Дмитренка
прикрашають собор св.Володимира у Торонто, базиліки св. Колумба в Янгстауні та
св.Антонія у Саут Бенді, собор пресвятої Богородиці у Гемтреку, церкву
св.Константина і Єлени у Міннеаполісі, собор св.Юра у Нью-Йорку.
Знаходимо
ім’я Михайла Дмитренка і в щорічному календареві "Українці в світовій
цивілізації”, що його видає київське університетське видавництво "Пульсари”, поряд
з іменами визначного економіста Михайла Івановича Тугана-Барановського, який також певний час мешкав на
Лохвиччині й мав тут свій маєток, а також з іменами - уродженців України – мистців Миколи Бутовича,
Віктора Цимбала та Олександра
Богомазова, політолога Анатоля
Камінського, економіста Веніаміна Сікори, майстра балету Сержа Лифара,
конструктора Архипа Люльки, уродженця Львова письменника Леопольда фон
Захер-Мазоха.
Інший визначний лохвичанин, що натепер замешкав у Львові, Микола
Євгенович Петренко у своїй книзі "Зболені стигми” (Львів, 2005) схвильовано
пише: "...читав спогади про мого земляка художника Михайла Дмитренка, він на
американській землі для наших земляків оздоблював десятки храмів, - тож
звичайна людина у повсякденні ставала на виконання робіт начеб Божим слугою. Це
ще від часу оформлення першої в його творчій біографії церкви: ще в 1942 році в
Городку, з благословення самого митрополита Шептицького...”. В своєму іншому
досі неопублікованому дописі "Пейзаж з червоним акцентом” Микола Петренко
пригадує:”...Це був рік 1936 чи 37-ий. Моя рідна Лохвиця, літо. І от на нашій
околиці появилося диво – молодий художник із Києва. Ходив левадами та вигонами,
вибирав собі догіднішу натуру. Цього разу він отаборився неподалік нашої хати,
на пагорбику, звідки відкривалася гарна перспектива на Миколаївський цвинтар.
Не сам, а з казково вродливою супутницею, дружиною не дружиною, нам годі
знати... Прізвище мого земляка було – Михайло Дмитренко. Так, саме він і був
співавтором Сергія Литвиненка незугарної скульптури в центрі Львова, називаної
то "Дружба народів”, то "Брати” – композиція двофігурна – то "Зустріч
визволителя”, то ще якось подібно. Дещо мені про нього розповідав Григорій
Смольський, дещо Яків Чайка...”.
У своїй статті в газеті "Час” від 17-23 квітня 1997 року
професор Української академії мистецтва Віра Кулеба-Баринова пише, що "Ще за козацької
доби в Лохвиці було збудовано чимало церков. Мати Михайла Дмитренка деякий час
харчувала старого петербургського маляра, який працював в одному із лохвицьких
соборів. Саме тоді шестирічний Михайлик запалився образом пречистої Діви Марії,
побаченим у нотатнику старого художника. Один з його перших лохвицьких учителів
малювання сказав якось: "Вам не треба йти ні до кого по науку. Ви маєте вже все
своє...”. І все ж 16річним юнаком він подався до Києва...”.
"Ми, митці, повинні бути в курсі всіх досягнень мистецького
світу, а водночас живитися соками нашої землі, тобто власними очима і нашим українським серцем відчувати
дійсність. Не вирішувати мистецьких проблем, щоб їх не робити нашими, а
вирішувати наші мистецькі проблеми так, щоб вони стали світовими. Оце наше
завдання!.”.
У святочному слові на заходах у Детройті (США) 28 лютого
1982 року з нагоди вшанування 50-ліття мистецької творчості Михайла Дмитренка
Петро Мегик, зокрема, зазначав, що «...його здорова духовість у вільній країні
поселення скоро забула про цю невигоду, від котрої він врятувався, а в його
творчості з ділянки релігійного й церковного мистецтва виявилося стільки
знання, одуховлення, що не можна надивуватися. Постаоли прекрасні, виповнені
глибокою релігійною красотою твори, що з цього нам всім треба радіти... Вся
творчість Михайла Дмитренка виходить із глибокої віри в українську культуру,...
його творчість... вже давно стала вартісною гордістю непроминаючої мистецької
культури нашого Народу...” (журнал "Визвольний Шлях”, Кн.6(423), червень,
1983, вид-во "УВС”, Лондон, с.757-758).
9 листопада 2010 року ми будемо відзначати 102-гу річницю
від дня народження Михайла Дмитренка, якого тут, у Лохвиці, де він народився,
як видно, забули не всі.
Зокрема,
мною на власні кошти, два роки тому, з нагоди 100-річчя від Дня Уродин М.Дмитренка
було встановлено пропам’ятну дошку цьому Великому Патріотові і Майстрові на
центральній вулиці нашого провінційного містечка.
Я хочу, щоб усі пам’ятали, що Михайло Сергійович Дмитренко –
мистець, що не знав поразок в образотворчому мистецтві, - живе у пам’яті своїх небайдужих
земляків-лохвичан!
Олександр Панченко, адвокат, м.Лохвиця
|