Сенча - чудове село з дещо екзотичною назвою (на думку тих, кому потрапляє на слух вперше), розташоване у самому серці України, серед безкрайніх лісостепів Полтавщини, на березі Сули – притоки славного Дніпра.
Щодо екзотичності то, приміром, моїй подрузі –китаянці, мешканці Пекіну, яка приїздила помилуватися тутешніми пейзажами, назва ця нагадує чомусь в’єтнамське «привіт!» - в українській транскрипції - «сінчау!» J Насправді ж, ім’я села нічого спільного з В’тнамом не має – за найвірогіднішою з версій, воно походить від давньої назви риби «синець», різновиду ляща, який колись водився у Сулі.
Якщо говорити про водні ресурси, окрім ріки, в селі є 4 мальовничих ставки загальною площею понад 9 гектарів. Щойно розтає сніг, до них поспішають рибалки, і тоді серед високих очеретів по знайомих «стежках» неспішно ковзають рибальські човни.
Популярним заняттям серед значної частини чоловічого населення є мисливство – восени полюють на качок та іншу пернату дичину, а взимку –на пухнастих лисиць, зайців, вовків тощо.
Молодь, здебільшого, хлопці (не перевелись іще у нас козаки!) навесні, вже у квітні, не дочекавшись, аж вода у Сулі нагріється, поспішають загартовуватись, пірнаючи в холодну воду. Улітку ж сюди прибувають відпочивальники, і залиті сонцем береги ріки наповнюються галасом, дитячими радісними вигуками, змішаними з ґелґотанням гусей, яких господарі цілими стадами приганяють пастися на моріжку.
Ріка подекуди має досить потужну течію, особливо біля мосту, по якому проходить магістраль. Під цим мостом шумить водограй з прохолодною, прозорою водою. Понад берегом цвітуть блакитні незабудки, а на рівному плесі вод красуються, жовті купальниці та білі лілеї серед зеленого латаття. Нерідко просто до пляжу прилітають чорногузи, аби спіймати яку-небудь необережну жабку на обід. Вони проходжуються мілководдям на своїх довгих червоних лапках, здалеку поглядаючи на розімлілих від сонця відпочивальників. Дно ріки серед прошарків своїх ґрунтів ховає цілющу блакитну глину, якою можна намаститися (чим не SPA - курорт! J), аби відчути оксамитовий ефект місцевих мінералів (щоправда, їх ніхто не досліджував, але в чудових косметичних властивостях переконалась не лише я).
Сенча славна своєю минувщиною, адже заснування городища (бо Сенча була колись, в кінці 17 століття, містом з 5-тисячним населенням) датується 989 роком. За свою понад 1000-літню історію Сенча зазнала багатьох змін. У період Київської Русі входила до складу Переяславського князівства, про що свідчать літописи, в тому числі славнозвісна «Повість временних літ». До сьогодні тут збереглися рештки двох городищ – «Самсонів острів» та «Замок». Напередодні Визвольної війни Сенча була власністю польського магната Їєремії Вишневецького.
Сьогодні тут розташовані Сенчанська ЗОШ 1-111 ступенів, Лучківська ЗОШ 1-11 ступенів, Сенчанський яслі-сад "Ромашка", Сенчанський Будинок дитячої та юнацької творчості, Дитяча музична школа, Сенчанська нумерна районна лікарня № 2, три сільських клуби та Сенчанський Будинок культури, чотири бібліотеки, ТОВ " Сенча ", чотири фермерських господарства, промислові підприємства (Яблунівський промисел ГПУ «Полтавагазвидобування, Лохвицька РІТС, Автотранспортна колона № 5, Яблунівське УПГГК), споживче товариство тощо.
Сенча сучасна вабить не лише красою природи, а й величчю людських душ, їхньою полтавською теплотою та простотою, гостинністю та нестримною співучістю.
Не переводиться тут творча самодіяльність – Сенча пишається своїми танцювальними та співочими, цирковими колективами, особливо дитячими, які дають чудові концерти в місцевому Будинку культури,на імпровізованих сценах стадіону в сосновому лісі, на луках чи у центрі села, виїжджають на конкурси до різних куточків України та отримують перемоги на них.
Сенча завжди радо відкриває свої обійми усім гостям– завітайте до цього мальовничого куточка української землі!
Наш позаштатний кореспондент, прямо з виру подій - Людмила Жанни
|