У 1886 році було засновано знамените в усій окрузі Лохвицьке Товариство Сільських Господарів (далі – ЛТСГ), однак проект його статуту було підписано ще в травні 1885 року. Товариство провадило наукову й академічну діяльність у галузі табаківництва, дослідної справи, місцевої, переробної та кустарної промисловості, як також тваринництва, кредитування, бджолярства, мало гарну бібліотеку, займалось благодійництвом.
В електричній друкарні Г.І.Маркевича, що знаходилась у Полтаві при Панському ряду, в 1911 році було випущено російськомовний „Історичний нарис Лохвицького товариства сільських господарів” (частина перша), для написання якого було створено особливу комісію в такому складі - Марія Михайлівна фон-Клекль, О.Ф.Туган-Барановська, А.Ю.Готшальк, М.М.Ходолєй, Г.І.Жуков, В.Ф.Русінов, В.І.Мойсеєнко, М.Д.Ренський та В.О.Івченко.
В написанні окремих статей до цих нарисів брали участь, крім названих вище, такі члени Товариства – В.О.Щербачов, Я.В.Артюхов, І.Ю.Шишов, М.Ф.Бєлявський, С.О.Чиж, П.М.Колєсник, Ф.С.Нестеровський, Л.З.Волинський, викладач Жабківського с/г школи Г.В.Кондратьєв. Деякі з активістів ЛТСГ Євген Людвигович Баранович, Олексій Костянтинович Влахопулов, Ф.Я.Вороний, Карл Морицович фон-Гагман, Федір Васильович Безпальчев, Софія Христіанівна Даневська, Василь Никанорович Масалітінов, Петро Олександрович Омельяненко, Іван Харинович Савченко, Іван Іванович Яковлєв, Григорій Миколайович Цвєт, Лідія Іванівна Кастнер, Павло Михайлович Ломоносов-Гейер, кн..Борис Борисович Мещерський, Ольга Василівна Русінова, Микола Ілліч Стороженко, Микола Юрійович Ходолєй, Авакум Васильович Штепа, - не побачили цього збірника, але їхня пам”ять була увічнена видавцями згаданих вище нарисів
Так, наприклад, О.Ф.Русінов на засіданні Товариства проголошував доповіді про місцеві органи міністерства землеробства, член правління Володимир Андрійович Івченко – про проблеми садівництва, Кузьма Васильович Глоба - про обладнання зразкової присадибної ділянки. Одним із піонерів кредиткої справи був член Товариства Володимир Порфирович Мастицький.
Саме за його ініціативою у Товаристві було створено одне з перших в Московській імперії Кредитне Товариство (а станом на 1911 рік лише в Лохвицькому в повіті таких було вже 10). Проблемами племінної худоби займався Володимир Степанович Рибаков, який ще у 1888 році придбав першого у нашому повіті племінного бика, а у 1899 році за його ж участю було створено пересувну маслобойню.
Разом з М.М.Худолієм Мастицький приділяв увагу питанням відкриття в повіті ремонтних майстерень та ремесленному навчанню. Г.С.Кобаков брав на себе обов”язки по поширенню книг та підручників в регіоні, а пізніший міський голова Лубен, член Товариства В.Ю.Бєлявський намагався налагодити постачання медикаментів, як також долучився до відкриття пунтку аптечних товарів.
Донька почесного голови Товариства Ілляшевича – Олександра Андріївна зайнялась проектом „заснування при Товаристві ясел для сіл та хуторів Лохвицького повіту”. При Товаристві діяло економічне бюро, дослідне тютюнове поле, ініціатором якого був такий собі П.М.Ломоносов-Гейер. До речі, в передовій статті „Харковских Ведомостях” у №46 від 20 лютого 1892 року Лохвицьке Товариство, яке стягнуло до себе всі місцеві «свіжі сили» й відзначалось „диханием практической осмысленной жизни» ставилось навіть вище подібного йому Харківського.
Певний поштовх активізації академічної діяльності Товариства дав відомий професор Московського університету М.І.Стороженко, який щоліта відпочивав в своїй садибі в Лохвицькому повіті. Лекції членам Товариства читав, зокрема, професор Харківського університету фізіолог Костянтин Якович Данилевський (про боротьбу з епідемією холери), член Товариства І.М.Женжурист (про організацію землеробських артілей на Півдні Росії), перед місцевими сільськими господарями виступали також натураліст М.Ф.Вороний та спеціаліст по садоводству Ритов, викладач Гори-Горецького землеробного училища (про перспективи садівництва у нашому регіоні), професор Петровської Землеробської Академії В.Пр.Горячкін (про випробовування плугів та проблеми с/г машинобудування).
Певну участь у роботі Товариства брали професор Петербургського Університету М.І.Туган-Барановський, засновник наукового ґрунтознавства професор В.В.Докучаєв, відомий фахівець у галузі вівчарства проф.М.П.Червінський, професор Харківського Університету і агроном О.Г.Зайкевич, перший міністр землеробства Росії О.С.Єрмолов, с/г інспектор Полтавської губернії П.М.Дубровський. М.Ю.Худолій був автором цікавих рефератів про землеробські синдикати та повстання у Франції (1887-88), про наші с/г потреби й засоби по їх задоволенню (1889), ним же були складені перші плакати для дітей з питань охорони природи, О.М.Худолій займався питаннями економіки, лісівництва, експорту зерна, Ю.Л.Баранович – проблемами метерології, вивчення фізичних та природних явищ, К.М. фон-Гагман – каталогами та гербаріями рослин повіту та місцевої флори, О.Ф.Русінов – виставковими, ветеринарними, торговельними, організаційними питаннями у сільському господарстві.
Дійсними членами Товариства в різні роки були С.О.Чиж, І.П.Бедро, О.І.Костарєв, М.Г.Веселовський, В.О.Івченко, М.В.Пижов, В.П.Мастицький, К.В.Глоба, Л.О.Данковський, О.І.Піскарьов, В.Ф.Ленгник, П.І.Левицький, З.І.Васильєв, В.Щербачьов, Я.Е.Ліберман, М.Д.Ренський, Г.І.Жуков, Я.В.Артюхов, М.Г.Ротмістров, М.Л.Пустовойтов, А.Е. фон-Кклекль, д-р К.П.Гаркушенко. Князь Борис Борисович Мещерський (1887-1890) був Головою Зборів Товариства, а згодом (1890-94) - його почесним головою.
На цій посаді князя Мещерського, постійного мешканця міста Саратова, змінив генерал-майор лохвичанини Андрій Євграфович Ілляшевич, яких перебував на цьому посту 14 років (1890-1904), а згодом також став почесним Головою (від 1904). Обов”язки голів зборів Товариства виконували також. О.Ф.Русінов, М.І.Туган-Барановський, М.Ф.Терешкевич. М.М.Худолій. До першого сколаду правління ЛТСГ входили О.І.Нога (голова), В.П.Петровський, О.М.Худолій, К.О.Говоруха-Отрок. Від кінця 1886 року головою правління був О.Ф.Русінов.
Членами правління Товариства та кандидатами в члени були В.Г.Барвінський, О.К.Влахопулов, К.М. фон-Гагман, І.П.Дорогокупля, І.М.Женжурист, В.О.Івченко, В.І.Мойсеєнко, Л.М.Негеєвич (Іванова), В.П.Петровський, В.О.Слюз, М.Л.Пустовойтов, В.Ф.Русінов, М.М.Худолій.
Членом Лохвицького ТСГ був, до речі, й землевласник зі ст.Ромодан, уродженець хутора Оріхівщина Лубенського повіту Володимир Миколайович Леонтович (1866-1933), як також і його два брати – Костянтин та адвокат й археолог Іван (1860-після 1920), - член Полтавської земської губернської управи (1893-96), голова Лубенської земської управи (1895-1902) та предводитель Лубенського дворянства (від 1901).
До речі, письменник і громадський діяч Володимир Леонтович закінчив юридичний факультет Московського університету, був членом „Київської старої громади”, видавав разом з Євгеном Чикаленком газету „Громадська думка” (1905-06), був редактором журналу „Нова громада” (1906) та Головою Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці. У 1916 році Леонтович став членом Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст, а від 1917-го – членом Ради Товариства українських поступовців та Тимчасового Центрального комітету Союзу українських автономістів-федералістів та членом Центральної Ради.
За Гетьмана Павла Скоропадського від 24 жовтня 1918 року став міністром земельних справ Української Держави. Згодом емігрував до Туреччини, потім – до Югославії, а тоді – до Чехо-Словаччини. Володимир, як також і його брати Костянтин та Іван, дуже ймовірно, бували у Лохвиці, брали участь у засіданнях товариства сільських господарів.
Від 5 по 5 жовтня 1891 року за ініціативою Товариства в Лохвиці було засновано З”їзд тютюнівників, на якому було випрацювано ряд заходів щодо подолання тютюнової кризи та зміни щодо тютюнового Статуту 1882 року. Внаслідок цього в міністерстві фінансів Московщини в лютому 1893 року було скликано спеціальну нараду тютюновиробників, куди були запрошені з Лохвицького повіту такі члени Товариства – О.Я.Вороной, О.Р.Милорадович, О.Ф.Русінов, Я.І.Янкевич.
В 1902 році чимало із членів Товариства за пропозицією предводителя повітового дворянства взяли участь в роботі Лохвицького повітового комітету щодо потреб сільсько-господарської промисловості, а також у З”здах тютюновиробників в Полтаві, Ромнах, Прилуках та Ніжині. Заходами Товариства у 1894 році було передано до відання члена-кореспондента головної фізичної обсерваторії Йосипа Васильовича Гладуна створену на дослідній тютюновій плантації метерологічну станцію 2-го розряду.
Товариством було розроблено й запроваджено програми дослідів по культурах тютюну-махорки, масляних культур та гречки. Для розвитку кустарних промислів Товариством було створено спеціальний Кустарний комітет, який фінансувався із відділу сільської економії та сільсько-господарської статистики. Безпосередніми членами цього комітету були Михайло Феодосійович Вороной, Володимир Петрович Дзевчупольский, Софія Олександрівна Коренєва, О.Ф.Римнова, В.Ф.Русінов, І.Ф.Чигринцев.
було активізовано кошиков'язальні, гончарні, сітков”язальні, ткацькі, слюсарні та ковальські промисли. В 1897 році навчальну гончарну майстерню було відкрито в селі Поставмуки (функціонувала до 1906 року, отримала на виставці в Курську в 1904 році велику срібну медаль за свої вироби), кошиков”язальну в селах Ломаки (згодом було пересено до містечка Сенча) та Городище Лохвицького повіту.
До складу Кустарного комітету було обрано також так званих „кустарних попечителів”, які мешкали в районі того чи іншого промислу. Для розвитку промислів залучались також відомі фахівці своєї справи, як от технік-кераміст Є.О.Більфелдь. Піонерами щодо впровадження племінної справи та нових методі у тваринництві на території повіту були такі члени ЛТСГ – В.С.Рибаков, Д.В.Корсак, К.В.Глоба, П.М.Гудим-Левкович.
17 лютого 1897 року було підписано Статут на почало функціонувати Лохвицьке Кредитне Товариство, яке очолив Олександр Федорович Русінов, членами Ради цього товариства стали також Іван Миронович Женжурист, Петро Миколайович Андріяшев, Єфроним Абрамович Єфроімсон, правління очолив В.Г.Барвінський разом з його членами Є.Л.Барановичем та О.Ф.Бєлявським.
Згодом, у 1899 році, до складу Ради було обрано Василя Миколайовича Самойловського, Марію Миколаївну фон-Кклекль, а до правління – Івана Прохоровича Бедра, Миколу Трохимовича Павленка, Болеслава Наполеоновича Канна. З роками росло число членів цього Товариства складало і відповідно прибуток: 1897 рік – 27 (0), 1900 – 269 (617), 1905 – 2490 (13496), 1908 – 4022 (31177), за 1911 рік – 5895 членів (44704 рублів прибутку), цього ж року сума виданих позик складала 457723 рублі.
Лохвицьким товариством сільських господарів було відрито 19 лютого 1889 року Лохвицьку громадську бібліотеку на кошти окремих внесків та абонплати. В кінці 1890 року цей заклад налічував 948 назв та 40 періодичних видань, із них – 180 назв книг і 17 газет та журналів й всього 261 підписчик. А вже у 1910-11 роках ця ж бібліотека нараховувала вже більш як 6000 томів книг, мала 42 періодичні видання, 433 підписчики, із яких 109 користувались послугами бібліотеки безкоштовно.
Справами бібліотеки урядували Катерина Олександрівна Мойсеєнко, Анна Юліанівна Готшальк, Емілія Юліанівна Карташевська, сприяли становленню й процвітанню бібліотеки її фундатори й організатори – видавець із Москви Кузьма Терентійович Солдатенков, Петро Миколайович Андріяшев, Микола Ілліч Стороженко, М.І.Туган-Барановський, В.Ф.Русинов, З.З.Дунаєвський, О.Ф.Бєлявський, В.І.Мойсеєнко. У лютому 1917 року до бібліотечного комітету були обрані Я.В.Артюхов, о.Гавриїл Лехницький, О.В.Писарєв.
Хотілось також торкнутися благодійної діяльності, яку широко провадило ЛТСГ. Так, на початку 1890-их років було організовано збір коштів на закупівлю хліба для голодуючих, земським лікарем Петром Миколайовичем Андріяшевим було зорганізовано санітарні курси для боротьби з епідемією холери, для бідних запроваджувались пільгові тарифи, регулювання цін на борошно.
В.Ф.Русінов через товариша (заступника) міністра внутрішніх справ Московщини В.К.фон-Плєве підняв клопотання про виділення для потреб голодуючих близько 5000 рублів, О.Ф.Русіновій вдалося випросити у Комітеті допомоги голодуючим при місії США в Санкт-Петербурзі допомогу розміром в 500 рублів, 1000 рублів прислав і Полтавський губернатор.
Коморі для борошна для цих потреб були відкриті, зокрема, у Васильках (під наглядом місцевого псаломщика В.Сидоренка), Лохвиці (під наглядом члена Товариства Марії Григорівни Лядської), створено також благодійну комісію із числа дійсних членів Товариства П.Є.Московенка, В.О.Зубова, І.Ф.Чигринцева, М.М.Негеєвича та І.І.Литкіна, яка була доповнена пізніше іншими членами – В.О.Щербачьовою, О.Ф.Русіновою, О.М.Жуковою, О.Ю.Московенко. Відкривались також дармові їдальні, особлива увага приділялась сліпим, проводилась роздача допомоги та борошна на місцях, знижувались ціни на паливо. Розмір допомоги борошном складав 30 фунтів на душу.
У Лохвиці в 1893 році українським мешканцям було видано допомоги на суму 4733,75 рублі, у тому числі єврейським родинам - на суму 120,57 рублів. Благодійний обід складався, зокрема, із борщу з салом, рибою або олією, одного фунта хліба, залишки безкоштовних обідів віддавались на вечерю найбіднішим. Всі витрати Товариства на потреби постраждалим від голоду 1892 року по Лохвицькому повіту склали 6754,32 рублі, із них на роздачу борошна – 4854,32 рублі, на їдальні – 1100 рублі.
В 1894 році Товариство виділило також субсидію погорільцям перемістя міста Лохвиці - Гресів Кут зерном гречки. В 1911 році благадійний капітал досяг суми 1502,11 рублі. У 1910 році Товариство зформувало програму своєї участі в обласному З”їзді представників земств та південно-руських господарів, який мав відбутися в Катеринославі в 1910 році.
Торговельною частиною Товариство керувало спеціальне бюро обране 21 січня 1917 року в складі О.Ф.Бєлявського, І.П.Голуба, О.В.Писарєва, І.Ф.Бойка, М.М.Худолія, М.О.Юра, М.М.Туревського та Ф.К.Блюма.
Лохвицьке товариство сільських господарів в 1915-17 роках неперіодично випускало Бюлетень товариства, в якому розміщувались різні аналітичні матеріали, особливо з питань табаківництва, проведення ярмарок та виставок, з”здів, формування цін, закупівлі продукції та товарів.
ЛТСТ було нагато потужнішим за подібні товариства в Полтавській області. Так, наприклад Сергіївське сільсько-господарське товариство Гадяцького повіту Полтавської області налічувало станом на 1907 рік всього 103 члени з різним статусом, мало дохід, що складав на цей рік лише 1061,71 російський рубль.
В містечку Сенча також діяло подібне згаданому за статусом сільськогосподарське товариство. Так, газета „Лохвицкое слово” від 04 березня 1917 року повідомляла, що „27 лютого ц.р. в приміщенні Сенчанського міністерського училища під головуванням Сулимовського при секретарі В.М.Черногорі відбулося” засідання зборів цього товариства. Згідно звіту, оборот товариства за 1916 рік складав 64689 рублів, чистий прибуток від різних операцій скаладав 712,48 рублів.
Кошторис витрат на 1917 рік був затверджений цими зборами у сумі 1730 рублів. Населення містечка Сенчі разом із Засуллям та Кононівкою складав тоді 7000 душ за наявності одного 2-класного міністерського, 4-ох земських та 5 церковно-парафіяльних училищ, було відкрито також бібліотеку-читальню, прокатний пункт с/г реманенту.
У своїх „Спогадах” (частина – „Київ”, журнал „Український історик”, ч.1-2(161-162), 2004) виданий науковець Наталія Полянська-Василенко, пише, що коли на початку осені 1889 року її батько „дістав постійну посаду в Управлінні артилерії Київської Воєнної Округи”, вони почали шукати у місті квартиру, то вулицю Лютеранську починали її на розі вілиці Левашівської „два великих будинки: наліво - Гудим-Левковича, направо – Критських”, брат графині Ігнат”євої, дружини генерал-губернатора Олексій Павловича, сина міністра внутрішніх справ, - „князь Мещерський, був одружений з подругою моєї матері та Наталі Федорівни, красунею Вавочкою (Варварою Олександрівною) Афросимовою...”, а „увесь великий квартал від Катерининської вулиці, вздовж Інститутської, колись належав Гудим-Левковичеві, а вже він почав продавати землі ділянками...
Далі був гарний будинок, де мешкали Гудим-Левковичі...”. Тут можна провести деякі паралелі й припущення: а чи не той це Михайло Павлович Гудим-Левкович та князь Борис Борисович Мещерський, які були членами Лохвицького товариства сільських господарів? До речі, в цих же „Спогадах” історика Н.Полонської-Василенко згадується також й такий собі Андрій Володимирович Стороженко, який був одружений з Марією Патрикіївною Ільяшенко. Очевидно, що це брат іншого члена нашого Товариства, - Миколи Володимировича Стороженка. На кошти цього Андрія Стороженка було видано, між іншим, „Архів Стороженків” та знаменитий „Малоросійський родословник”.
В цей час Лохвиця мала три передмістя – Шиянське, Засулицьке та Слобідське, через місто пролягало 5 поштових трактів – роменський, гадяцький, миргородський, лубенський та пирятинський. У 1892 році на Прилуцькій вулиці (тепер – Жовтнева) було зведено кам”яну мостову. Приблизно в цей же час (1894) у Лохвиці було 11013 мешканців, у тому числі – 213 дворян, 38 – духовного сану, 386 – купців та почесних громадян, 915 – військових, 6890 міщан. За регілійною ознакою населення розподілялось так: 5816 – православних, 210 католиків, 105 протестантів, 4816 – іудеїв. Таким чином, кількість православних та іудеїв була приблино однаковою, різниця складала всього 1000 осіб.
Під егідою Лохвицького товариства сільських господарів, яке подекуди навіть дублювало діяльність повітового земства щодо ров”язання соціально-економічних проблем, у нашому повіті були започатковані й функціонували публічна бібліотека, торговельно-комісійне бюро і коморя (склад) землоробних машин, знарядь і насіння (такі ж були засновані цим же товариством у Пирятині та Гадячі), дослідна тютюнова плантація та поле для культур масличних рослин, насіннєве поле. Було створено також Комітети бджолярства, Рибоводства, рибальства та полювання, комітет тваринництва та кустарний комітет та Кредитне Товариство, про які я писав вище, як також секретаріат Товариства винокуренних заводчиків.
Заходами Товариства та за участю земства у Лохвицькому повіті було проведено З”їзд Табаківників (1891), налагоджено діяльність Комітету для допомоги населенню Лохвицького повіту, що постраждало внаслідок неурожаю в 1892-93 роках, проведено Конкурс плугів (1902) та нараду представників кредитних товариств Лохвицького та сусідніх повітів (1904).
Активними у виконанні своїх обов”язків були й посадові особи Лохвицького повіту.
Так, наприклад, газета "Лохвицкое слово” від 6 січня 1917 року повідомляла, що наприкінці 1916 – початку 1917 року голова Лохвицької міської (не повітової) земської управи В.Ф.Русінов побував у відрядженні в буремному Петрограді, член цієї управи О.М.Стороженко виїхав в цей же час до Москви, інший же член управи Д.Г.Чабанов щойно повернуся із поїздки до губернського центру Полтави, куди був відряджений в якості представника місцевої управи на нараду по шкіряній справі та щодо організації допомоги біженцям.
Отаке то було знамените й діяльне Лохвицьке товариство сільських господарів!
Д-р Олександр Панченко, адвокат, директор Інституту Українського Вільного Козацтва ім.Антона Кущинського (Лохвиця)