День 1.
Приліт у Делі.
 Перші враження: ШОК - 5 годин ранку, скрізь бруд, як на смітнику, туалет, сморід і попрошайки, хтось миється прямо на вулиці, чистить зуби і т.д, хтось ще спить поруч прямо на асфальті чи траві. 
Ми перебігли до авто і поїхали у світову столицю йоги – Рішікеш на комфортабельних авто з максимальною швидкістю 40 км на годину. Це не жарт. Близько 200 км ми їхали десь годин 7-8.
Поселення в готель. Готель сподобався – як потім зясувалось – це був найкращий готель під час всієї нашої подорожі. Номери двомістні, була навіть тепла вода. Про гарячу воду ми могли тільки мріяти☺

День 2.
Рішікеш. У вільний час я просто бродила по місту і фотографувала. Місто Рішікеш лежить на висоті 532 м над рівнем моря і оточений з трьох боків горбистими передгір'ями. Через місто протікає Ганг, тут ще порівняно невеликий і чистий, а вздовж його слюдяних піщаних берегів розташовані численні ашрами*. Фактично тут річка виходить з гірських ущелин і починає свій рух по рівнині.
 Один з таких ашрамів - Ашрам Махаріши Махеш Йоги, більш відомий як Ашрам Бітлз ми відвідали. У 1968 році сюди приїзджали солісти легендарної групи Бітлз. На жаль, сьогодні ашрам запущений та зачинений, бо у Індійських урядовців не має грошей на відтворення та утримання ашраму. Офіційно відвідати цей ашррам неможливо, але домовитись з охоронцями або настоятелем можливо за певну плату. На територіі ашрама можна оглянути будиночки для медитациї, пройтись по кам’яних доріжках, де колись ходили учасники гурту. А ще тут зараз дуже багато мавп, вони і є повноправними жителями цього ашраму. Нахабні та швидкі відбирають у людей пакети, сумки й тікають. Отримати назад свої речі вже неможливо, бо вони ще дуже боляче кусаються. 

* сучасний ашрарм – це комуна і закрите для відвідувачів місце, де группа послідовників Гуру або Вчителя займається духовними практиками самовдосконалення.

День 3.
 Дорога в Джанакі -Чаті – село у передгірї гори Ямунотрі. Декілька слів про самі дороги в Індії: все що розповідають про те як їздять індуси – правда. Дороги вузькі, рух у них( індусів) правосторонній, правил не має. Вони завжди сигналять, але десь вже на четвертий день я зрозуміла, що по іншому ніяк не можна, бо в них настільки круті повороти на гірських дорогах, що не засигналивши можна неочікувано стикнутися з зустрічним автомобілем (максимальна швидкість на гірських дорогах 20 км за годину). 
 Усі машини в Індії розфарбовані різними написами, квітами, наліпками, брязкальцями й новорічним дощиком. Двох однакових машин, просто бути не може. Усередині машини обовязково стоїть маленька фігурка бога. І кожного ранку перед виїздом наш водій молився і обкурював машину аромапаличками. На багатьох машинах була наклеїна або намальована свастика. У індусів це давній религійний символ обертання навколо нерухомого центру. Обертання, з якого виникає життя. 
Декілька слів про готелі: це поняття зовсім відрізняється від європейського. Номер в готелі, це кімната, де стоять лежаки, які застелені одіялами, що не міняються в залежності від гостей. У нас був номер на чотирьох. І вважалось, що це дуже гарний і дорогий номер, так як інші індуси спали у номерах по 4-8 людей.

День 4.
Похід в Ямунотрі по не дуже широкій дорозі повністю заповненій паломниками в обидві сторони. Тут я вже в кінці походу вирішила проїхатися на мулі. Так що дивіться фото.
 Ямунотрі - це одна из чотирьох головних святинь Гімалаїв. Тут починаеться річка Ямуна одна з священих річок Індиїї. Храм Ямуни знаходиться на висоті 3235 м над рівнем моря. Тут можна скупатись в гарячих джерелах і поклонитися Ямуні, сестрі бога смерті Ями, щоб вона замовила словечко перед Богом Смерті. 

 Після повернення і обіду ми вирішили відіспатись, а вже потім пішли у сусіднє село на екскурсію. І не пошкодували. Чимось будиночки нагадували старі російські "ізби” з дерева з різьбою. Старовинні храми більше 5 000 років. Дуже гарно, все чистенько та прибрано. Нам дуже сподобалось. Маленькі грядочки, де вони вирощують бобові, картоплю, редиску, соняшники. 
Тільки фрукти інші – манго, банани, лічі, лимони, папайя, щось схоже на нашу аличу та інші.

День 5
Планували переїзд до Ганготрі, але не склалося: їхали довго, ночували у місті Утаркаші.
День 6.
 Переїзд з Утаркаші до Ганготрі. Це святе місто на березі Ганги, де знахотиться один із священних храмів, побудований на місці, де король Індії Бхагіратхі молився Шрі Шиві. Прогулянка по місту.Ще треба сказати, що тут на місцевому ринку вже трапляються вироби, зроблені вручну непальцями із натуральнохї шерсті. 

День7.
Відвідали ранкову пуджу (богослужіння Шиві), отримали благословіння від місцевого «батюшки». Прогулялись ще раз по місту, по чудовому місцевому базарчику і поїхали далі.
 На місцевих ринках треба вміти вибирати товар та торгуватись. Якщо людина не торгується, значить вона не поважає продавця. Але мене здивувало не це, а товар. Ось, наприклад палатка, де з вивіски ясно, що торгують сріблом та прикрасами із срібла. І все там купою наваляно. На моє питання це все срібло – вони кивають і клянутся, що все із срібра: і браслети, і каблучки, і ланцюжки, і фігурки. При цьому я розумію, що такі вироби із срібла я бачила у Києві на лотках з дешевими прикрасами. Трохи звикнувши я почала шукати в тих горах прикрас щось і зрозуміла, що поруч з дуже тонкої роботи виробами із срібла дуже багато із псевдосрібла. Треба було дуже уважно дивитись. Одна дівчина із групи купила каблучку із срібла, яке після душу трохи облізло. 

День 8
Знову дорога.
День 9.
Дорога до Джойшиматх. Але ми вирішили відвідати храм Тунгнатх. Це не далеко від селища Чопта 5 км по дорозі вверх. Дуже гарна природа і дуже гарний храм. Треба тільки дивитись фото. Мені здалося, що це найкращий храм і найгарніша природа протягом всієї подорожі.
День 10
Джойшиматх. Відвідали місце-печеру просвітлення Шанкари. Канатна дорога. Гарні краєвиди і відпочинок.
День 11
Відвідали найсвятіше місце Гімалаїв Бадрінатх, а також були вже у тибетскому селищі Манна, та ходили 5 км до водопаду. Тибетці відомі своїми виробами із шерсті – скільки там було різних ковриків, шапочок, шарфиків та палантинів…досі згадую.
Але яка там природа – гори по обидва боки дороги, що веде до водопаду, камяна доріжка, гімалайський чебрець, літають орли, водопад… так гарно і спокійно, що не хотілось йти звідти.
У Бадрінатхе тільки один храм. Але це одна з найголовніших святинь Індії, місце паломництва індусів. Індуси говорять, що якщо ти побував в цьому храмі хоч би один раз в житті, то життя твоє пройшло не даремно. Духовність тут проявляється в усьому: і у величі засніжених вершин, і в могутності водоспадів, і в кришталевих, обпалюючих струменях річок, і в полянах такого знайомого нам чебрецю. 
В околицях Бадринатху в печерах Гімалаїв живуть індійські йоги – бабаджи.

День 12.
Переїзд знову до Ришікешу.
День 13.
Вільний день, але за бажанням можна було сплавитись по Гангу, так званий рафтинг. Я не довго думаючи погодилась. Скажу чесно мен ісподобалось. Але ще я відкрила для себе СЕБЕ. В свої 34 роки я вирішила перший раз стрибнути у незнайому мені річку зі скели висотою 5 м. Досі згадую і думаю, що це могло трапитись зі мною тільки у Індії.

День 14.
Переїзд до Делі і виліт до Києва.

Ось така моя розповідь. Звичайно у такому короткому оповіданні багато чого було пропущено. Але ще хочу щоб всі знали – там священа ріка називається ГАНГА і вона жіночого роду, названа в честь богині Ганги, хоча у всіх підручниках по географіі ми знаємо її як Ганг.

Намасте!!!
ФОТО ТУТ:
My WebPage