Добре що в літаку Адріа Еірвейс передбачливо поклали журнал з картою та короткими даними про країну. Так почалось перше знайомство. Площа країни менша за Крим, 20 тисяч квадратних кілометрів. Різноманітний рельєф, гори, високі і не дуже, рівнини, низовини. Звучить сухо, але подивитись без сумніву варто було. Літак приземлився в невеличкому столичному аеропорту поблизу Любляни.

 Перше враження –краса невимовна. Вкриті сніжними шапками Альпи, нижче ліси і зелені поля. Схоже на фотографії з Інтернету, здається що в дійсності такого не може бути без фотошопу, так нереально виглядає. Далі валізи лягли в багажник і поїхали на південь в Порторож.

Якість доріг – відмінна, приємно вразила відсутність рекламних бордів взд

овж доріг, тільки дорожні та інформаційні знаки. Тиша, спокій +28, корівки пасуться на лугу, оливковий сад, виноградники. Дорога прорізує села, «а у селах у веселих і люди веселі… неначе в Бога…». Гарненькі двоповерхові будиночки, з квітами на балконах та підвіконнях, без городів і худоби, пенсіонери відпочивають на сонечку в кріслі біля дому. Якось стало за нашу «дєржаву обідно», ми ж слов’яни, як і вони, мова 80% зрозуміла, дуже схожа на українську, малесенька країна, всього 2 мільйона населення, а між нами прірва. Згадалась бабуся, яка запевняє що саме зараз найкраще життя починаючи з 1925 року, все є, «кріпосного права» немає, можеш поїхати з села, ти вільний, ти можеш заробити якщо хочеш, не платиш податки за дерева і худобу, не так важко працюєш як колись, щоб мати елементарні речі вдома. Покращення на кожному кроці… L А зовсім поряд інший світ, інше життя, інші правила.

 

 Дорога в’ється між горами, прорізує гори через тунелі і знову в’ється. Запахло морем. Море. Адріатичне море, бірюзового кольору, хвилюється по одну сторону дороги, а по іншу пагорб густо забудований будиночками вкритими червоною черепицею.

 І ось він – Порторож, місто-курорт, з готелями та безліччю приватних вілл для відпочинку. Незважаючи на пізню пору, жовтень – відпочиваючі є. В основному старенькі пари з Німеччини, або сім’ї з маленькими дітьми, які дихають корисним морським повітрям. Чути італійську, німецьку і звичайно ж словенську мову. Словянська країна – рідна країна.

 Дуже комфортне відчуття, ніби приїхав додому, просто трохи незрозуміло говорять. Дуже нагадує тут все західну Україну, тільки природа зовсім інша. Люди привітні, вітаються, прощаються в магазинах, посміхаються і допомагають якщо просиш допомогу.

 В 4-х кілометрах від Порторожу знаходиться місто Піран. Старовинне місто, збудоване за часів Венеціанської республіки. Вузенькі вулички, самобутня архітектура, дуже щільна забудова міста прямо на березі моря, місто з 3 сторін омивається водою, збудоване на мисі. Населення 4 тисячі чоловік і дуже темношкірий мер – прикраса Пірану. Незвично для Європи і для слов’ян.