• 637 •
Творчі здобутки й ужинки відомого в Україні діяча культури включають
публіцистичні, мистецтвознавчі й музикознавчі праці. Перші два фахових за-
хоплення, так би мовити, супроводжують нашого ювіляра впродовж його плід-
ного й невтомного життя. У царині музикознавства він активно працює останні
два десятиріччя. П’ять років тому був виданий покажчик Георгія Шибанова,
в якому було зафіксовано 310 опублікованих праць [1], на сьогодні їх кількість
сягає до 500. Красномовне свідчення плідної й потужної праці!
Георгій Шибанов — постать неординарна і своєрідна на ниві культури
Полтавщини кінця ХХ — початку ХХІ ст. В його численних публікаціях, розвід-
ках й статтях на культурницьку і мистецьку тематики струменить думка, пре-
валюють знання й естетичні міркування, викладені доступною літературною
мовою. Вони читаються легко й невимушено як загалом, так і фахівцями.
Як мистецтвознавець він не пише сухо чи ускладненим науковим стилем, а як
журналіст — не викладає поверхово і без розуміння суті явища.
Ще з дитинства юного Георгія приваблювала минувшина. Як допитливий
хлопчина, він любив розпитувати старших людей про історію Лохвиці, старо-
світські будинки й пам’ятники, талановитих людей. Згодом це вилилося у кра-
єзнавчі матеріали, пов’язані з мистецтвом, уславленими пам’ятками, їх охоро-
ною й значення для суспільства. Оперті на міцну основу наукових пошуків, вони
захоплюють читачів доступним викладом, ясною мовою. Тут ми маємо ту непо-
вторність, що дослідницький дух в його працях, так би мовити, підкріплений
просвітницьким струменем. Власне, любов до слова, музики й образотворчого
мистецтва, закладені в дитинстві, дали позитивні наслідки в зрілі роки.
Важкі повоєнні роки для малого Георгія запам’яталися проживанням
у різних містах України, то в Золотоноші (де він народився 1949 р.), то в Полта-
ві, то в Лохвиці. Власне у давньому Лохвицькому регіоні, що межує з багатими
на культурні традиції такими містами, як Гадяч, Лубни, Пирятин, Прилуки
Віталій ХАНКО
ДОСЛІДЖУЮЧИ СТОРІНКИ КУЛЬТУРИ
До 60-річчя від дня народження мистецтвознавця,
музикознавця і заслуженого діяча
мистецтв України Георгія Шибанова
• 638 •
Віталій Ханко
і Ромни, пройшло дитинство й роки становлення. Фаховий вишкіл здобув
у Київському державному художньому інституті на мистецтвознавчому фа-
культеті. Його педагогами і наставниками були відомі й добре знані в Україні
професори й доценти П. Білецький, Ю. Асєєв, Л. Міляєва, Л. Владич, Г. Юхи-
мець, Ю. Бєлічко та інші.
Ще в студентські роки мистецтвознавець добре засвоїв засади наукового
інструментарію: опис, історію, аналіз, критику і синтез, а також розуміння що-
до генези й поступу мистецтва. Поряд з мистецтвознавчими матеріалами плідно
працює над публіцистикою. Вона у нього «опромінена» літературним хистом,
індивідуальним підходом, небанальним і своєрідним викладом, котрий захо-
плює читача. У публіцистику він залюблений все життя, знавці журналістики
завжди відзначали дохідливість й емоційність статей чи есеїв.
Впродовж життя його цікавлять постаті всеукраїнського масштабу — мис-
литель Г. Сковорода, скульптори І. Кавалерідзе й І. Пивоваров, хоровий дири-
гент Н. Городовенко, артисти-малярі й графіки О. Сластьон, О. Кульчицька,
М. Дмитренко, К. Кричевська-Росандич, артистка Н. Ужвій. Значну увагу
Георгія Шибанова привертають: історія зведення пам’ятників Г. Сковороді,
театрально-мистецьке життя Лохвиці кінця ХІХ — початку ХХ ст., історія бу-
дівництва у місті Народного дому за проектом знаменитого архітектора
В. Кричевського, козацька архітектура та ікономалярство ХVІІІ ст., земські
школи Лохвиччини. Знаходячись у силовому полі цих тем й сердечному захо-
пленні від Лохвиці, як міста свого часу наповненого мистецькими артефактами
і талантами, Георгій Шибанов присвячує низку своїх розвідок і статей. Вони
опубліковані в періодичних виданнях Полтави, Тернополя, Лохвиці, Чорнух,
Києва, Канади.
Образне дослідницько-просвітницьке слово Георгія Шибанова чути в Ук-
раїні та за її межами. Він має широке коло кореспондентів: і в Полтаві, і в Києві,
і в Парижі, і в Монреалі, і в Сан-Франциско, і в Мюнхені. Він зустрічався з відо-
мими вченими, громадськими і культурними діячами, мистцями, священнослу-
жителями української діаспори і про ці незабутні зустрічі цікаво розповів
у своїх розвідках. Він ділиться мистецькими новинами і роздумами про пере-
жите у листуванні з відомою мисткинею К. Кричевською-Росандич, котра меш-
кає у США, і з письменником, літературознавцем і перекладачем І. Качуров-
ським із Німеччини.
З Лохвицею, овіяною козацькою славою й наповненою театрально-мис-
тець кою атмосферою кінця ХІХ — першою половиною ХХ ст., пов’язане життя
славетних і вельми популярних діячів. Особливою увагою Георгія Шибанова
користується уславлена українська постать ХVІІІ ст. Григорія Сковороди і не
лише як уродженця Чорнух, а передусім як мислителя над сенсом буття людини
• 639 •
Досліджуючи сторінки культури…
і її місця в космосі. Можна уявити, що мандрівний мислитель дотримувався
основоположних принципів, висловлених лаконічно латиною: «Ad cogitandum
et agendum homo natus est» (Людина народжена для мислення і діяльності),
«Philosophia est magistra vitae» (Філософія — вчителька життя). Георгій Ши-
банов пов’язує «філософією серця» мислителя із інтелектуально-мистецьким
оточенням свого часу, його богословсько-літературну творчість та богослов-
сько-етичні погляди в українському суспільстві доби Гетьманщини з їх актуаль-
ністю сьогодні, в зв’язку зі створенням унікального пам’ятника Г. Сковороди
у Лохвиці, і Сковородинівським святом у Чорнухах. Сковородіана Георгія
Шибанова займає достатньо вагоме місце в його творчому доробку.
Талант Георгія Шибанова найповніше розкрився у 90-х рр. минулого сто-
ліття. Вірогідно, він відчув потребу створити щось у «великій формі». Інтуїція
вказала йому на велику й оригінальну постать хорового диригента Нестора
Городовенка, якого в Україні практично не знали. Георгія Шибанова ця по-
стать приваблювала передусім визначним внеском у рідну культуру, і як земля-
ка творчість якого ніхто ґрунтовно не досліджував. Тут мистецтвознавець
ступив на нову стезю музикознавчих пошуків. І це дало гарні плоди. За 1994–
2001 рр. була здійснена величезна робота увінчана виданням солідної моно-
графії про Н. Городовенка [2]. «Інтенсивні пошуки джерельних матеріалів для
книги розпочалися з середини 1990-х рр. — писав автор у передмові —
Городовенко дітей не мав, а тому його особистий архів (музична бібліотека,
листи, світлини тощо), на жаль, розпорошився по світу. Щось збереглося
у друзів диригента, співаків його хору, а дещо втрачено назавжди, бо іноді по-
трапляло до випадкових людей.
При сприянні Фундації імені О. Ольжича (голова правління М. Плав’юк)
у березні 1998 р. вдалося здійснити поїздку до Канади, де виявлено деякі цінні
архівні документи про Городовенка, записано спогади його сучасників» [3].
У пошуках Георгію Шибанову допомогли любов до музики, добірний при-
родний музичний слух, значний життєвий досвід, постійне творче начало і го-
ріння до праці. У підсумку здобуто блискучий результат. І це здійснила людина,
котра живе навіть не в обласному центрі, а в Чорнухах, колишньому містечку
Лубенського полку. Високі оцінки дослідницької праці Георгія Шибанова зна-
ходимо у рецензіях академіка М. Колесси, професорів П. Муравського, В. Тур-
ця, доктора мистецтвознавства А. Лащенка, кандидата філологічних наук
А. Дя ченка та інших.
З-поміж праць останніх років, опублікованих у періодиці Києва (журнали
«Київська старовина» і «Музика», науковий збірник «Студії мистецтвознавчі»;
газети «День», «Українське слово» і «Культура і життя»), Полтави (журнали
«Полтавські єпархіальні відомості» і «Рідний край», науковий збірник «Пол-
• 640 •
Віталій Ханко
тавська Петлюріана») вирізняються: «Унікальні пам’ятки мистецтва доби Піз-
нього бароко з Лохвиці» (2004), «Із когорти великих українців: Нестор Го-
родовенко» (2005), «Інтелектуально-мистецьке оточення Григорія Сковороди
на Слобожанщині у 60-х роках ХVІІІ ст.», «Хормейстерська діяльність Нестора
Городовенка у Канаді», «Унікальне видання праць видатного вченого [Вадима
Щербаківського]», «Філософ, увічнений у скульптурі: Про історію створення
унікального пам’ятника Григорію Сковороді у Лохвиці», «Він був великим май-
стром. Із творчої спадщини Михайла Дмитренка» (2007), «Згадуючи скульпто-
ра [Г. Пивоварова]», «Родина Кор’юсів: Невідомі факти про зірку Голівуду»
(2008), «Спадок Петра Калнишевського. Про долю унікальної мистецької
пам’ятки з Полтавщини», «Лохвицький Моцарт. Радощі й розчарування Ісака
Дунаєвського», «За творчим духом Петро Чайковський був українцем», «Доля
митця-новатора. Творчість Опанаса Сластьона», «Стиль Кричевських» (2009).
Їх тематика широка, передусім пов’язана з культурницькими і духовними за-
питами нашого суспільства, збереженням національних скарбів, з поверненням
імен, замовчуваних або викреслених з історичного плину й буття України. Їх
хочеться читати як лектуру, бо в них не просто фаховий виклад, в них нуртує
думка, нове бачення і новочасне інтелектуальне осягнення теми.
Архітектурні пам’ятки давнього Лохвицького повіту із старосвітськими
Лохвицею й Чорнухами давно «полонили» Георгій Шибанова мистецтвознавця.
У цьому краї, крім храмової архітектури козацької доби, ще збереглися уні-
кальні земські школи побудови 1910-х рр. Про шкільні будинки та його творця
О. Сластьона він писав не один раз. Зведення шкіл було неординарною подією
в Україні напередодні й в період Першої світової війни. Ми знаємо, що дипло-
мовані архітектори задовольняли потреби міст. На селі будівництво велося
традиційним, народним способом, за винятком спорудження сільських управ чи
церков. Починаючи з 1911 р. на Лохвиччині, наші села, міста і навіть хутори при-
красилися шкільними будинками як символами поступу і знання поряд із хра-
мами як символами духовності й віри. То ж недарма школи, зведені за проек-
тними рішеннями О. Сластьона, набули надзвичайного розголосу і слави
в України.
Сластьонові шкільні будівлі мали широку відомість не лише на Полтавщині,
а й в інших регіонах української землі, навіть на Кубані. Це було новим словом
для архітектури села, вони справляли і справляють незабутнє естетичне вра-
ження. Ось красномовний відгук популярного львівського діяча Ол. Назаріїва
за 1914 р.: «Проекти д. Сластьона, основані на місцевих архітектурних мотивах,
представляються красно і, як видно, дуже практичні. … Характерна українська
форма вікон і дверей, не менше характерна форма даху і причілків, призьба,
пілястри, форма коминів і шпилів на банях (з сонцями й пташками) все те надає
• 641 •
Досліджуючи сторінки культури…
будівлі оригінальний національний український вигляд. Оригінальні різнома-
нітні оздоби стін з українськими мотивами надають будинкові веселий, ясний,
чепурний характер, нагадуючи про ясну, радісну, привабливу ціль і результати
просвіти» [4]. На сьогодні їх залишилося обмаль, а представники влади не ви-
являють природного патріотичного занепокоєння, щоб зберегти їх для нащад-
ків. Георгій Шибанов у цій розвідці, як і у попередніх, закликає громадськість
до пошанування й збереження національних архітектурних перлин села.
У дослідженні, присвяченому бароковій архітектурі Лохвиці, автор із бо-
лем констатує про трагічне ХХ ст., коли найбільше нищилась духовна культура,
у народу відбиралася історична пам’ять. Мистецтвознавець зазначає, що «наші
міста і села назавжди втратили неповторне архітектурне обличчя минулого, яке
їм надавали культові і цивільні споруди. Ось чому ми із заздрістю дивимося
на мистецькі пам’ятки міст Італії, Франції, Іспанії, Швеції, Німеччини й інших
країн Західної Європи, які тут збереглися з давніх часів і дбайливо охороняють-
ся». Георгій Шибанов далі характеризує: «Полтавщина також мала велику ар-
хітектурну спадщину, серед якої особливо цінністю були храми доби Козаччи-
ни … коли, у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. всюди велося велике храмове бу-
дівництво. Мурована здебільшого у містах, дерев’яна у селах, культова бароко-
ва архітектура надавала неповторного вигляду мальовничо розташованим над
річками Полтаві, Ромнам, Лубнам, Лохвиці, Сенчі й іншим містам і містечкам
нашого краю, що подарував світові багато славних імен» [5].
Дослідник широко і розлого окреслює історичне тло, поширення стилю
бароко в Україні і, зокрема у храмах Лохвиці Лубенського полку, роль їх фун-
датора Петра Калнишевського. Завдяки останньому постала соборна церква
Різдва Богородиці, а в ній унікальний іконостас роботи майстрів під орудою
Сисоя Шалматова. Георгій Шибанов, котрий так залюблений у філософію,
культуру й мистецтво ХVІІІ ст., для написання використовує рідкісні архівні
документи, мистецтвознавчі праці своїх попередників, наслідки власних пошу-
ків і свідчення віруючих із Лохвиці. Мистецтвознавець акцентує на тому, що
люди доби бароко «перебували в оточенні первозданних мистецьких пам’яток»
[6]. Вони, так би мовити, віддзеркалювали філософське вчення Г. Сковороди, за
визначенням якого, «никто не пожнет твердой славы от коего-либо художе-
ства, если около онаго трудиться не почтет за сладчайшее, самую славу пре-
восходящее увеселение» [7].
Георгій Шибанов неодноразово ставав на захист пам’яток культури від
руйнації: мурованої Варваринської церкви у с. Корсунівка (стиль пізнього кла-
сицизму), будинків колишніх земських шкіл, Народного дому у Лохвиці (укра-
їнський архітектурний стиль), садиби земського діяча М. Терешкевича і садово-
паркового ансамблю у с. Свиридівка (поч. ХХ ст.). Але глухі були душі місцевих
• 642 •
Віталій Ханко
партійних функціонерів і борців з «релігійним дурманом» до слів фахівця.
Бездумні атеїсти вибухівкою знищили культову споруду, розібрали унікальний
будинок Народного дому. А на його сцені виступали першорядні зірки націо-
нального театру і наші відомі письменники. Так, на жаль, були зруйновані в до-
бу тоталітаризму вагомі частини культурної спадщини Лохвиччини.
Мене, як мистецтвознавця і біографа пана Георгія, приваблюють його му-
зикознавчі статті. Два роки тому у фаховому виданні «Студії мистецтвознавчі»
було надруковано дослідження про діяльність Н. Городовенка як хорового ди-
ригента в Канаді. «Про еміграційний період життя Н. Городовенка донедавна
відомостей практично не було… Та все-таки життєпис видатного митця вдалося
відтворити, зібравши для його написання джерельні матеріали в Україні,
Німеччині, Канаді, США» — так у перших абзацах пише музикознавець
із Чорнух [8]. Про неповторність як фахівця й успіхи нашого земляка Н. Го-
родовенка ми довідуємося з таких рядків: «З великим успіхом «Україна» ви-
ступила 2 квітня 1955 року в Монреалі, де в її виконанні прозвучали досить
складні, як для аматорського хору, частини з «Реквієму» В. А. Моцарта,
«Херувимська пісня», «Радуйтеся Богу» Д. Бортнянського, а також духовні
твори М. Лисенка, Дж. Верді, Г. Рільке. Майстерне виконання засвідчило значні
мистецькі досягнення «України», якою Н. Городовенко керував майже 15 років.
Цей концерт привернув велику увагу публіки, бо деякі духовні твори україн-
ських і зарубіжних композиторів тоді було виконано в Канаді вперше» [9].
Надзвичайно симптоматичним є розвідка про російського композитора
П. Чайковського. На початку статті Георгій Шибанов зазначає, що «у величез-
ній літературі про Чайковського про його українське походження майже
не йшлося, а якщо його й згадували, то нашвидку». Композитор багато разів
приїздив в Україну, подовгу жив на Поділлі (Браїлів, де функціонує музей
П. Чайковського), Черкащині (Кам’янка, музей П. Чайковського), Слобожан-
щині (Тростянець, с. Низи, музей П. Чайковського), Київщині (с. Копилів).
До речі, дід композитора козак Чайка з с. Максимівка Миргородського полку
свого часу вчився в Київській академії. Під благостивим впливом української
музичної творчості й мальовничої природи України великий композитор напи-
сав 30 творів, серед них: 2-у і 3-у симфонії, 1-й і 2-й концерти для фортепіано
з оркестром, 2-й квартет, опери «Коваль Вакула» («Черевички»), «Мазепа»,
«Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», балети «Лебедине озеро» і «Спляча кра-
суня», пісню-романс «Садок вишневий коло хати», дует «На в городі коло
броду» (обидва — на слова Тараса Шевченка). Чайковський, як свідчать його
знавці музики, використовував принцип кульмінування, типовий для україн-
ської пісні й притаманний мелодиці композитора. В його творчості сформува-
лася характерна стильова риса: інтенсивний, напружений лет мелодії до куль-
Досліджуючи сторінки культури…
мінації, грандіозний захват мелодичних вершин і поступове розсіювання енергії
у своєрідному «мелодичному парінні». Георгій Шибанов робить таке резюме:
«величезний пласт безсмертної творчої спадщини Петра Ілліча Чайковського
походить саме з України, бо звідси його родинні корені. Земля пращурів покли-
кала його до себе, щоб він за Божими настановами у своїх геніальних творах
показав красу і велич української душі, її творчу силу, героїчну і драматичну
історію великого народу, з якого він вийшов у великий світ високого мистец-
тва» [10].
Георгій Шибанов, як інтелектуал і як естет, протягом всього життя акцен-
тує увагу на тому, що суспільство має духовно збагачуватися, стояти на варті
та захищати свої культурні й мистецькі цінності. Талановитому ювілярові з на-
годи 60-річчя хочеться побажати козацького здоров’я й нових творчих успіхів
на ниві наукових досліджень. Як один з чільних репрезентантів культурницької
думки на Полтавщині, Георгій Шибанов все життя самовіддано працює, має до-
стойні творчі ужинки й сповідує Божі настанови.
1. Георгій Шибанов. Краєзнавство. Мистецтвознавство. Музикознавство. Публіцис-
тика: Бібліографічний покажчик. — Чорнухи, 2004.
2. Шибанов Г. Нестор Городовенко: Життя і творчість. — К., 2001.
3. Там само. — С. 6.
4. Назаріїв Ол. Український національний архітектурний рух // Ілюстрована Украї-
на. — Львів, 1914. — Ч. 2. — С. 34–35.
5. Шибанов Г. Унікальні пам’ятки мистецтва доби пізнього бароко з Лохвиці // Пол-
тавські єпархіальні відомості. — 2004. — Ч. 10. — С. 40–41.
6. Там само. — С. 47.
7. Сковорода Г. С. Твори. — К., 1961. — Т. І. — С. 339.
8. Шибанов Г. Хормейстерська діяльність Нестора Городовенка в Канаді // Студії
мистецтвознавчі. — К., 2007. — Ч. 2 (18). — С. 16.
9. Там само. — С. 22.
10. Шибанов Г. За творчим духом Петро Чайковський був українцем: Досліджуючи ро-
довід великого композитора // День. — 2009. — 3 квіт. — № 57 (2977). — С. 8.