Історичні науки 35
УДК 94(477):291.37
Петренко І.М., Полтавський університет споживчої кооперації
України
Петренко Ірина Миколаївна (1977 р.н.), кандидат історичних наук,
доцент кафедри культурології та історії Полтавського університету спо-
живчої кооперації України. Закінчила у 2000 році історичний факультет
Полтавського державного педагогічного університету імені
В.Г. Короленка. Автор 30 наукових публікацій та співавтор колективної
монографії. Основні наукові інтереси – історія народної освіти України.
Роль паломництв у вихованні учнів церковно-
парафіяльних шкіл Лівобережної України
наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття
У статті охарактеризовано роль паломництв у вихованні учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобе-
режної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Наголошено на значенні цих заходів у процесі згур-
тування учнівського колективу, вихованні позитивних якостей у дітей, їх моральному та фізичному
розвитку. Охарактеризовано внесок парафіяльного духовенства та вчителів у справу організації пало-
мництв.
The author analyses the role of pilgrimage in the upbringing of pupils of church-staff schools of Left Bank
Ukraine in the end of 19-th – early 20-th centuries. Big importance of such measures for the cohesion of pupils,
their ethical and physical development is pointed out. There is also presented the contribution of parish clergy
and teacher to the organization of pilgrimages.
На сучасному етапі розвитку українська сис-
тема освіти все більше звертається до основ ду-
ховності нашого народу. Упродовж століть на-
вчально-виховний процес в українській початко-
вій школі був неодмінно поєднаний із засвоєн-
ням християнських цінностей, що позитивно
впливало на формування духовності учнів. Піс-
ля проголошення незалежності України спосте-
рігається тенденція до поступового зближення
церкви і школи, що й зумовлює актуальність
обраної теми дослідження.
При українських храмах відкриваються неді-
льні школи, де широко практикується організа-
ція паломництв як одного із напрямків духовно-
го та морального виховання дорослих і дітей. В
організації таких паломництв немає нічого спе-
цифічного. Адже бажання відвідати святині,
відчути їхню позитивну духовну енергію, усуну-
ти тягар гріхів – все це так само властиве всьому
людству, як і релігійні почуття. Об’єктами пало-
мництв в усі часи були природні або антропо-
генні об’єкти, визнані священними (сакраль-
ними). У Російській імперії паломництво до свя-
тих місць набуває у ХІХ ст. величезних масшта-
бів. Прощу здійснювали всі – від селян до вели-
ких князів. У таких умовах зростає інтерес до
вивчення ролі паломництв у вихованні та на-
вчанні учнів церковнопарафіяльних шкіл Ліво-
бережної України кінця ХІХ – поч. ХХ ст., адже
то був час їхнього найвищого розвитку.
У вітчизняній історіографії питання про роль
паломництв у вихованні учнів церковнопарафія-
льних шкіл Лівобережної України не було пред-
метом спеціального наукового дослідження.
Дана проблема вивчалася фрагментарно, лише в
окремих напрямках і аспектах. Однак, дана стат-
тя була б неможливою без наявності певної кіль-
кості праць, які так чи інакше торкаються цього
питання. Серед них виділяються досить цікаві
дослідження С.О. Гладкого, О.В. Кравченко,
Г.В. Степаненко, В.Н. Жук [1]. У них автори
аналізують просвітницьку діяльність духовенст-
ва, розглядають питання про виховне значення
паломництв. Однак, не дивлячись на це, в ціло-
му слід відзначити, що недостатньо вивченими
залишаються такі аспекти проблеми, як роль
православного парафіяльного духовенства в
організації паломництв для учнів церковнопара-
36 Наукові праці. Том 62. Випуск 49
фіяльних шкіл Лівобережної України кінця ХІХ
– початку ХХ ст., їхнє значення у процесі вихо-
вання підростаючого покоління, ставлення учнів
і батьків до участі в них. Тому нез’ясованість
цього питання в сучасній історіографії спонука-
ло автора вдатися до висвітлення даної пробле-
ми.
Основною метою даного дослідження є пока-
зати та проаналізувати роль паломництв у про-
цесі виховання і навчання учнів церковнопара-
фіяльних шкіл Лівобережної України наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. Для досягнення постав-
леної мети необхідно виявити причини і наслід-
ки організації паломництв для дітей, показати їх
значення у процесі морального, духовного та
фізичного розвитку учнів, а також у розширенні
їхнього кругозору, охарактеризувати внесок пра-
вославного парафіяльного духовенства у справу
організації паломництв. Методологічна база
статті ґрунтується на основі принципів істориз-
му та об’єктивності. Зазначені принципи були
реалізовані за допомогою загальнонаукового
логічного методу і специфічно-історичних –
порівняльно-історичного, хронологічного, істо-
рико-географічного.
Особливості теоретико-методологічної осно-
ви дослідження обумовили використання в ньо-
му місцевої церковної періодики кінця ХІХ –
початку ХХ ст. Тому джерельною базою статті
стали матеріли періодичних видань: „Полтав-
ских епархиальных ведомостей”, „Черниговских
епархиальных известий”, „Веры и разума”. У
них вміщено розпорядження єпархіального
управління, звіти спостерігачів церковнопарафі-
яльних шкіл, спогади з педагогічного досвіду
роботи вчителів, що дає можливість достовірно
та неупереджено висвітлити поставлену пробле-
му. Таким чином, використання зазначених ви-
ще публікацій не тільки створило джерельну
базу дослідження, а й допомогло автору виріши-
ти завдання даної статті.
У 1884 р. уряд Російської імперії розробив і
видав „Правила про церковнопарафіяльні шко-
ли”, що означало новий етап у розвитку почат-
кових навчальних закладів духовного відомства.
З того часу ці школи отримали державну підтри-
мку і стали важливою ланкою системи освіти.
Церковнопарафіяльні школи дали початкову
освіту цілим поколінням українських селян, на-
вчили їх нормам християнської моралі, що пози-
тивно впливало на формування їхньої культури.
Проте, не можна не враховувати того факту, що
внутрішня освітня політика царської Росії і Свя-
тішого Синоду була спрямована на русифікацію,
денаціоналізацію українського народу, прищеп-
лення любові й покірності самодержавству. Але
в той же час не слід нівелювати значення почат-
кової церковної освіти у справі підвищенні зага-
льного рівня освіченості населення. Не слід та-
кож недооцінювати той факт, що Св. Синод все-
таки піклувався про початкову народну освіту
через свої школи: вирішував матеріальні, педа-
гогічні, організаційні проблеми, намагаючись
своїми заходами пристосуватись до реальних
потреб населення.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. релігій-
на освіта і виховання визначалися як взаємодію-
чі складові єдиного процесу виховання. Право-
славна церква протягом віків свого існування
виробила особливі засоби морально-релігійного
виховання, створила свою цілісну систему впли-
ву на людину. Саме тому велике значення у ви-
хованні та розвитку учнів церковнопарафіяль-
них шкіл відігравали паломництва до святих
місць. Подібні заходи були засобом боротьби з
рутиною, шаблонністю, механічністю у навчаль-
них закладах [2]. Це розуміли вчителі церковно-
парафіяльних шкіл, серед яких були люди з до-
статнім рівнем знань і прогресивних поглядів.
Як правило, шкільні паломництва відбували-
ся наприкінці навчального року, у травні-червні,
коли вже було тепло. Такі поїздки назавжди за-
карбовувалися у пам’яті учнів, тому що діти, в
основному, вперше у своєму житті залишали
батьків, рідні оселі, звичне повсякденне життя
та вирушали у подорож під керівництвом своїх
учителів і духовних наставників.
Умовно за напрямками шкільні паломництва
можна поділити на такі: 1) піші у межах своєї
парафії чи єпархії; 2) у сусідні губернії; 3) поїзд-
ки на далекі відстані.
Серед губерній Лівобережної України Полта-
вська займала перше місце за мережею поши-
рення церковнопарафіяльних шкіл. Відомими
центрами паломництва на Полтавщині наприкін-
ці ХІХ ст. були Козельщинський Різдвяно-
Богородицький жіночий монастир, де знаходив-
ся чудотворний образ Божої Матері, яку віруючі
називали Заступницею і похвалою землі Полтав-
ської, Полтавський Хрестовоздвиженський, Лу-
бенський Мгарський Свято-Преображенський
чоловічі монастирі.
Слава про Козельщинський монастир линула
далеко за межі єпархії. Заснований наприкінці
ХІХ ст., він був наймолодшим серед монастирів,
що існували у Полтавській єпархії в дореволю-
ційні _____роки. Свого часу цей заклад був значним
духовним, культурно-освітнім і благодійним
центром.
Маємо відомості, що багато вчителів церков-
нопарафіяльних шкіл прагнуло познайомити
своїх вихованців із цим духовним куточком
краю. Тому організовували до Козельщини па-
ломництва, хресні ходи, екскурсії. Зокрема, 9
травня 1897 р. в церковнопарафіяльній школі
с. Комарівки Кобеляцького повіту закінчився
навчальний рік. 6 учениць школи отримали по-
свідчення про закінчення курсу навчання, решта
Історичні науки 37
показала хороші знання на екзаменах. Щоб зро-
бити дітям наприкінці навчального року якийсь
подарунок духовного характеру і розширити
їхній кругозір, учитель Григорій Насвєтов орга-
нізував паломництво до Козельщини на покло-
ніння образу Божої Матері. У його педагогічній
практиці це вже було не вперше. До того, пра-
цюючи народним вчителем у с. Чорбівці, він
навесні 1891 р. з кількома хлопчиками та дорос-
лими жителями села відвідали Козельщину. Але
тоді були хлопчики, а тут побажали взяти участь
у паломництві і дівчатка, багатьом із яких було
не більше 9 років. Юних паломників погодилися
супроводжувати 6 дорослих чоловіків – півчих
місцевого церковного хору та 2 віруючі жінки.
На чолі групи паломників стали: викладач Зако-
ну Божого у школі Г. Насвєтов, учительки цер-
ковнопарафіяльної школи С. Шамраєва та на-
родного училища А. Черемхович [3].
Діти, навіть найменші, незважаючи на те, що
спершу дощило, а потім пригріло сонечко, всю
дорогу йшли пішки. З цікавістю спостерігали за
всім, у тому числі, як їхали поїзди, що їх дехто з
учнів бачив уперше. Нарешті паломники прибу-
ли до стін обителі, де їх сердечно зустрічали
насельниці монастиря разом з ігуменею Олімпі-
адою, казначеєм матір’ю Анфірою і священно-
служителями. Два дні їх гостинно приймали,
годували обідом у їдальні жіночої монастирсь-
кої школи. Діти та вчителі були присутніми на
богослужіннях у храмах, ознайомилися з монас-
тирем. Краса і велич обителі, чудовий спів сес-
тер, сердечний прийом – все це справляло вели-
чезне враження. Дітям подарували хрестики,
іконки, солодощі. Вони говорили, що знаходять-
ся ніби в раю, їм навіть не хотілося йти з монас-
тиря.
Повертаючись додому, юні паломники почу-
вали себе щасливими, ділилися враженнями,
навіть не звертали уваги на дощ, який двічі за-
ставав їх у дорозі. Почувши знайомий спів, назу-
стріч їм висипали рідні, односельці. На очах у
паломників, їхніх рідних і близьких були сльози
радості. Діти розійшлися по домівках щасливі,
веселі, несучи скромні дарунки, отримані в оби-
телі, і ще довго пам’ятали все побачене й почуте
у ті дні.
Не менш цікаво розповів у часописі
„Полтавские епархиальные ведомости” козель-
щинський священик Федір Зубковський про те,
як відвідали обитель паломники – учні та вчите-
лі Шилівської церковнопарафіяльної школи Зі-
ньківського повіту Полтавської губернії. Він
пише, що 3 травня 1899 р. мешканці Козельщи-
ни, які вже готувалися до сну, були вражені гуч-
ним співом. Він мав церковний характер, і вже
чітко біля самих стін обителі було чути:
„Радуйся, Радосте наша, збав нас від всілякого
зла й утоли наші печалі!”. Хоча імла майже зо-
всім оповила землю, але, дякуючи слабкому сві-
тлу молодого місяця, можна було бачити чис-
ленні постаті тих, хто співав, які виднілися вда-
лині. Вони йшли до Козельщинського монасти-
ря. Паломників було багато і співали так на-
тхненно, що той гармонійний спів линув до не-
ба.
Обитель не готова була прийняти таку вели-
ку кількість гостей, тож там відразу розпочалося
клопотання, аби пошвидше розмістити богомо-
льців. Їх було близько 400 чоловік, а пройшли
вони, співаючи, хресним ходом, шлях у 43 верс-
ти, і весь час із ними йшов священик.
Виявилося, що у Шилівці ініціаторами похо-
ду теж виявилися учні та вчителі місцевих цер-
ковнопарафіяльних шкіл, до яких приєдналося
близько 300 віруючих односельців. Дізнавшись
про це, місцевий священик, отець Автоном, ви-
рішив надати цьому походові урочистішого ха-
рактеру, запропонувавши взяти із храму хрести,
корогви та невелику Козельщинську ікону Божої
Матері й хресним ходом відправитися до Козе-
льщини. Коли вони проходили через села і хуто-
ри, місцеве населення зустрічало їх із захоплен-
ням, давало гроші на молитви, пов’язувало хрес-
ти та корогви вишитими рушниками. По дорозі
до паломників приєдналося ще близько 100 чо-
ловік і, таким чином, до обителі прийшло їх вже
понад 400.
В обителі всі були радо схвильовані прихо-
дом цих пізніх і численних гостей. Годували їх,
пригощали чаєм. Матушка ігуменя подарувала
дітям хрестики, ікони та гостинці. Із задоволен-
ням слухала, як вони співали релігійні пісні. На
третій день паломники тим же хресним ходом і
під передзвін монастирських дзвонів пішли зво-
ротнім шляхом, несучи з собою Козельщинську
ікону Божої Матері, яку з ініціативи свого свя-
щеника купили в обителі за 130 руб. Дивлячись
на неї, вони співали: „Радуйся, Радосте наша,
збав нас від всякого зла й утоли наші печалі!” З
цією піснею-молитвою вони вийшли з обителі, і
ще довго до Козельщини долітали слова чудово-
го духовного співу [4].
Часто вчителі та священики організовували
паломництво до Києва, як одного із давніх духо-
вних центрів, де знаходилися знамениті Софій-
ський собор, Києво-Печерська Лавра та інші
культові споруди, куди прагнули потрапити про-
чани.
У 1902 р. священик, вчитель церковнопара-
фіяльної школи с. Городні Прилуцького повіту
Полтавської єпархії організував поїздку учнів до
Києва. Там паломники зустрілися із вихованця-
ми Гурбинської другокласної школи і разом
продовжили мандрівку. Прочани відвідали Киє-
во-Печерську Лавру, де зустрілися із отцем-
намісником, оглянули найважливіші історичні
місця Києва. Зупинялися в Михайлівському Зо-
38 Наукові праці. Том 62. Випуск 49
лотоверхому монастирі, де безкоштовно отрима-
ли притулок та їжу [5].
14-19 червня 1903 р. 50 учнів і 5 наставників
Хаєнківської та Вороньківської церковних шкіл
Полтавської єпархії, у супроводі своїх наставни-
ків, з метою поклонитися святиням, здійснили
паломництво у Київ. Головним керівником екс-
курсії був священик М. Раєвський. Учні протя-
гом чотирьох днів оглянули храми Києва, говіли
в Києво-Печерській Лаврі, де їм подарували хре-
стики, поклонилися мощам святих. Діти були в
захопленні від міста, де побачили багато такого,
чого не було в селі, наприклад, каталися на па-
роплаві по Дніпру та на трамваї [6].
Священик К. Чеберда у 1903 р. організував
паломництво учнів церковнопарафіяльної шко-
ли хутора Верескуни Прилуцького повіту Пол-
тавської єпархії до Києва. Діти оглянули Києво-
Печерську Лавру, Михайлівський і Софійський
собори, а на Володимирській гірці – пам’ятник
князеві Володимиру, побували на виставці в
історичному музеї. Після відвідання учнями Со-
фійського собору К. Чеберда писав: „Тут своїх
хористів я поставив біля хору пана Калішевсько-
го, і вони отримали високу естетичну насолоду
та багато чому навчилися, слухаючи церковний
піснеспів у чудовому виконанні цього відомого
хору... Від душі раджу всім моїм колегам часті-
ше здійснювати подібного роду екскурсії. Спри-
ятливий вплив їх на виховання дітей безсумнів-
ний” [7].
У 1904 р. 27 учнів та 3 вчителі церковнопара-
фіяльної школи містечка Сенча Лохвицького
повіту Полтавської губернії відвідали Київ. Там
вони побували у Києво-Печерській Лаврі, на
Аскольдовій могилі, оглянули Миколаївський
військовий собор, Володимирський собор, мощі
святої Варвари, Михайлівський монастир, Золо-
ті Ворота, приміщення Київського університету
Святого Володимира, відвідали Братський і жі-
ночий Флорівський монастирі, Андріївську цер-
кву, Софійський собор, пам’ятник Богдану Хме-
льницькому [8].
Для жителів сіл та хуторів паломництва їхніх
дітей були виключною подією, тому що селянсь-
ке життя не відзначалося різноманітністю, тяжка
сільськогосподарська праця забирала багато сил
і часу. Тому батьки раділи, коли їхні діти мали
змогу вирватися із повсякденного трудового
життя та відвідати святі місця. Коли діти повер-
талися із паломництв і екскурсій, односельці
цікавилися, розпитували їх про побачене й почу-
те під час поїздки.
Для Полтавської єпархії були характерні па-
ломництва за межі губернії, на далекі відстані. У
1912 р. завідувач Ромоданівської другокласної
залізничної церковнопарафіяльної школи свяще-
ник Олексій Станіславський організував палом-
ництво учнів до м. Бєлгород, де діти побували у
Свято-Троїцькому соборі, приклалися до мощей
святого Іоасафа. На зворотному шляху відвідали
Полтаву, безпосередньо Сампсоніївську церкву
та Хрестовоздвиженський монастир [9].
Паломництва стали вже традицією для учнів
цієї школи. Тому, вже у наступному, 1913 р.,
учні та вчителі цієї школи під керівництвом того
ж Станіславського здійснили паломництво до
Лубенського Спасо-Преображенського монасти-
ря [10].
У 1915 р. з ініціативи завідуючого Полтавсь-
кої двокласної церковнопарафіяльної залізнич-
ної школи Миколи Уловича, діти під його керів-
ництвом, попечителя школи, інженера В. Бо-
ровка та членів учительської корпорації, здійс-
нили паломництво на Соловецькі острови [11].
Паломництва були характерні і для церков-
нопарафіяльних шкіл Чернігівської єпархії. Там,
як правило, такі поїздки здійснювалися до
центру єпархії, стародавнього міста Чернігова,
де учні відвідували місцеві святині. Зокрема, із
благословення Антонія, єпископа Чернігівського
і Ніжинського, 23 квітня 1901 р. 29 учнів церко-
вної школи с. Красне Чернігівського повіту піс-
ля закінчення навчального року, здійснили пало-
мництво до Чернігова з метою поклонитися свя-
тому Феодосію і місцевим святиням. Організа-
тором паломництва виступив завідувач школи,
священик Андрій Тимошевський. Діти побували
на богослужінні, висповідались, приклалися до
святих, нетлінних мощів святителя Феодосія,
відвідали відомий Єлецький монастир, з цікавіс-
тю оглянули місцеві пам’ятники, причому вчи-
тель, у короткій та доступній для дитячого розу-
міння формі, пояснив значення пам’яток в істо-
рії. Наприкінці екскурсії юні паломники відвіда-
ли Троїцький монастир, де приклалися до чудо-
творного образу Божої Матері, та Іллінські пече-
ри [12].
У Харківській єпархії, яка стала наприкінці
ХІХ ст. визначним центром церковно-шкільної
справи, теж були популярними паломництва.
Так, 26 травня 1896 р. учні Степанівської церко-
внопарафіяльної школи відправилися до Святих
Гір Ізюмського повіту Харківської губернії. Па-
ломників радо зустрів архімандрит Вассіан, за-
пропонувавши їм зупинитися у монастирі. Діз-
навшись про те, що із прибулими був шкільний
хор, запропонував регенту (керівникові учнівсь-
кого хору) проспівати у Покровській церкві ран-
кову літургію. Особливістю церковнопарафіяль-
них шкіл було те, що при деяких із них діяли
співочі учнівські хори. У них здібні діти привча-
лися виконувати найбільш поширені молитви і
церковні пісні. Це було одним із засобів естети-
чного виховання підростаючого покоління.
Звістка про присутність учнів Степанівської
школи і те, що шкільним хором буде проспівана
літургія, швидко рознеслася серед мешканців
Історичні науки 39
сусідніх сіл та хуторів. Наступного ранку, до
початку літургії, церква вже була переповнена
молільниками. Учні-хористи церковнопарафія-
льної школи виконали літургію. Потім діти по-
знайомилися з мальовничою природою на бере-
гах річки Дінця, а також відвідали церкву святих
Антонія і Феодосія, інші святі місця [13].
У 1900 р. учні 7 церковнопарафіяльних шкіл
міста Сум Харківської єпархії здійснили палом-
ництво до села Мала Чернеччина, де знаходився
стародавній храм, збудований оригінальним
стилем [14].
Паломництва та екскурсії сприяли не лише
розширенню кругозору учнів церковнопарафія-
льних шкіл, але і їхньому духовному та естетич-
ному вихованню. Наприклад, священик Феофіл
Булдовський під час організованого ним палом-
ництва учнів Маячківської церковнопарафіяль-
ної школи Полтавської єпархії до Києва, ознайо-
мив їх із Києво-Печерським патериком. Свої
враження від цього він описав так: „...ця бесіда
не залишиться марною і безслідною. Великі хри-
стиянські чесноти: любов, віра, скромність, сми-
рення, втілені в живих образах давніх подвиж-
ників, назавжди закарбуються в серцях юних
слухачів і принесуть бажані результати” [15].
Нерідко на шкільні паломництва жертвували
кошти попечителі шкіл, благодійники, приватні
особи. Зокрема, попечитель однієї із церковно-
парафіяльних шкіл Полтавської єпархії Василь
Львович Величко організував паломництво 62
учнів до Чернігова. Всі витрати він взяв на себе,
і на згадку кожному учневі подарував ікону свя-
того Феодосія Чернігівського [16].
Таким чином, паломництва до святих місць
справляли велике враження на учнів, сприяли їх
релігійно – моральному та фізичному вихован-
ню. Діти радо оглядали історичні місця, знайо-
милися із залишками старовини, що мало освіт-
нє значення, а замилування красою рідної при-
роди, спілкування учнів і вчителів один із одним
згуртовувало шкільний колектив, духовно об’єд-
нувало. Всі жваво обмінювалися враженнями,
перетворювалися на одну дружню сім’ю. Це
сприяло виховуванню в учнів таких якостей, як
товариськість, взаємодопомога, дружба, ввічли-
вість, щирість, діти вчилися цінувати порядок,
бути справедливими, любити і поважати стар-
ших, що мало велике значення для їхнього роз-
витку. Читання житій святих, участь у хресних
ходах, церковних співах було елементом мора-
льного виховання учнів, джерелом позитивних
прикладів для дитини, хоча головна мета палом-
ництв все ж була релігійна – поклонитися місце-
вим святиням.
Дана стаття торкається періоду кінця ХІХ –
поч. ХХ ст. й охоплює межі лише Лівобережної
України, тому подальші розвідки будуть спря-
мовані на розширення хронологічних і територі-
альних рамок дослідження.
Література
1. Гладкий С. Культурницька діяльність парафі-
яльного духовенства православних єпархій
України на початку ХХ століття. – Запоріжжя:
ЗДУ, 1997; Кравченко О.В. Благодійна діяль-
ність православної церкви в Харківській єпар-
хії (1799-1917 рр.): Автореф. диС. ... канд. іст.
наук: 07.00.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразі-
на – Х., 2003; Степаненко Г.В. Освітня діяль-
ність православного духовенства в Україні
(ХІХ – початок ХХ ст.): ДиС. ... канд. іст.
наук: 07.00.01. – К., 2002; Жук В.Н., Сердюк
Г.Д. Перлина Козельщини. Сторінки з історії
Козельщинського Різдва Богородиці жіночого
монастиря. – Полтава: „АСМІ”, 2004.
2. Исторический очерк развития церковных школ
за истекшее двадцатипятилетие (1884-
1909 гг.). – СПб., 1909. – С. 229.
3. Насветов Г. Хождение на богомолье в Козель-
щинскую обитель // Полтавские епархиальные
ведомости. Часть неофициальная. – 1897. –
№ 17. – С. 651.
4. Зубковский Ф. Необычайное паломничество //
Там само. – 1899. – № 17. – С. 699.
5. Поездка учащихся Городенской церковно-
приходской школы в г. Киев // Там само. –
1902. – № 28. – С. 1231.
6. П-ий Н.С. Паломничество в г. Киев // Там
само. – 1903. – № 22-23. – С. 997.
7. Чеберда К. Образовательная экскурсия в
г. Киев и Чернигов церковно-приходской шко-
лы х. Верескунов Прилукского уезда // Там
само. – 1903. – № 24. – С. 1033, 1036.
8. Савченко А. Общеобразовательная экскурсия
учащих и учащихся Николаевской церкви цер-
ковно-приходской школы местечка Сенчи
Лохвицкого уезда Полтавской епархии в город
Киев // Там само. – 1904. – № 26. – С. 1003.
9. Щербина Ф. Паломничество учащих и учащи-
хся Ромодановской второклассной церковно-
приходской железнодорожной школы в
г.Белгород и посещение г.Полтавы // Там само.
– 1912. – № 24. – С. 1566, 1572.
10. Щербина Ф. Паломничество учащих и учащи-
хся Ромодановской церковно-приходской же-
лезнодорожной школы в Лубенский Спасо-
Преображенский монастырь // Там само. –
1914. – № 24. – С. 2084.
11. Паломничество Полтавской двухклассной
церковно-приходской железнодорожной шко-
лы на Соловецкие острова // Там само. – 1915.
– №7. – С. 604.
12. Паломничество к святым местам г. Чернигова
учеников церковной школы С. Красного Чер-
ниговского уезда // Черниговские епархиаль-
ные известия. Часть официальная. – 1901. –
№15. – С. 539.
13. Паломничество учеников Степановской церко-
вно-приходской школы в Св. Горы Изюмского
уезда Харьковской губернии // Церковные
ведомости. – 1896. – №35. – С. 1283.
40 Наукові праці. Том 62. Випуск 49
14. Известия и заметки // Вера и разум. – Т. III:
Листок для Харьковской епархии. – 1900. –
№ 19. – С. 535.
15. Коропов М. Путешествие учеников и учениц
Маячской церковно-приходской школы к Кие-
вским святыням // Полтавские епархиальные
ведомости. Часть неофициальная. – 1897. –
№ 24. – С. 910.
16. Раевский М. Паломничество школы в Черни-
гов // Там само. – 1904. – № 1. – С. 13.
Надійшла до редколегії 05.09.2006 р.__