Із стовідсотковою впевненістю можна стверджувати, що немає зараз в Україні людини, котра належить до старшого покоління і може залишитися байдужою при одній лише згадці про Велику Вітчизняну війну. Хоча минуло вже 69 років з початку найжорстокішої і найкровопролитнішої битви в історії людства. Битви між Добром і Злом, між силами гуманізму і людиноненависництва. Та час не владний над людською пам’яттю, яка передається із покоління в покоління.
22 червня 1941 року. Ця трагічна дата назавжди викарбувана не лише в граніті пам’ятників, а й у пам’яті захисників Вітчизни. Саме в цей день війська фашистської Німеччини, порушивши мирний договір, віроломно напали на наші прикордонні застави, аеродроми, військові бази, бомбардували мирні міста і села. Перший удар прийняли на себе прикордонники 9‑ї застави 92‑го загону, які охороняли міст через річку Сан неподалік Перемишля. Запеклі бої також розпочалися в місті Брест. А на морських кордонах фашисти атакували радянських моряків‑чорноморців у районі міста Севастополь. І одразу ж війська вермахту зазнали небувалого та незвичного для них опору. Вічною славою покрили себе захисники міста-фортеці Брест. Протягом місяця невеличкий гарнізон прикордонного містечка витримував облогу фашистської армади. Весь цей час солдати і офіцери під командуванням капітана І. М. Зубачова та комісара Є. М. Фоміна героїчно захищали клаптик радянської території. Із наших земляків першими вступили у бій із ворогом Іван Приліпко та Григорій Денисенко. Вони воювали відповідно — в районі річки Немань та міста Горинь.
Маючи величезну перевагу в живій силі та бойовій техніці, німецькі полчища стрімко просувалися вглиб України та інших радянських республік. У країні була оголошена мобілізація чоловіків 1905–1918 років народження. Лише кобеляцьким військкоматом за перші три місяці війни були мобілізовані 5688 воїнів.
15 вересня 1941 року кобеляцький район був окупований німецькими військами. У ворожому тилу в основному залишилися жінки та люди похилого віку. Саме на їх плечі ліг тягар знущань, принижень та рабської праці. Їх вбивали, катували, вивозили на примусові роботи в Німеччину та Австрію. За період окупації Кобеляцького району фашистами було розстріляно 646 чоловік, отруєно 25 дітей. На рабські роботи у Німеччину вивезено 2544 людини.
Тим часом, військам Червоної Армії у ході тяжких боїв вдалося зупинити фашистську армаду, а згодом і розгромити її спочатку під Москвою, поті під Сталінградом і на Курській дузі.
Український народ, якими б великими не були понесені ним жертви, які б тяжкі випробування не лягли на його плечі, ні на секунду не втрачав віри у визволення та майбутню Перемогу. Війна проти фашистських загарбників була для українського народу Великою Вітчизняної і носила вона всенародний, справедливий і визвольний характер.
Тільки той, кому довелося пережити всі ті жахіття в окупації, в боях із ворогом по-справжньому знає, що таке війна. Людство ще не знало такої жорстокості ворога, яку довелося витримати на собі нашим співвітчизникам у ті страшні роки воєнного лихоліття. Біль від втрати рідних і близьких до цього часу, навіть через сім десятиліть, як і раніше, стискає наші серця і душі. Світла і свята пам’ять усім загиблим і закатованим!
Відзначаючи день скорботи і пам’яті жертв війни, ми не забуваємо про ті героїчні подвиги наших українських воїнів на фронтах і в партизанських загонах, на передовій лінії фронту і в підпіллі.
Вічна Слава героям, котрі загинули в боях, усім замученим у концтаборах і розстріляним у період окупації.
Слава воїнам-визволителям! Нехай завжди буде мир, дружба і чисте небо над їх головами, над головами їх дітей, внуків та правнуків!
Автор: Олександр ЖИВУЛЬКО, голова міської організації ветеранів, учасник визволення України, полковник у відставці
http://exo.in.ua/?page=new&id=9550
фото: http://nmsk.dp.ua
|
