Дещо за Сенчу.
Згадується у Никонівському літописі під 1123 роком як містечко Синелиць[1](Синець). З кінця 17 століття і на початку 20 село було відоме своїми великими ярмарками.

Невелика за своєю територією Сенчанська сотня, яка спочатку належала до сотень Миргородського (1649 – 1658), а потім Лубенського (1658 – 1781) полку, складалася із сіл, хуторів та інших поселень, розташованих поблизу Сенчі, яка лежала на Сулі. Ця ріка ділила сотню на дві частини, причому більшість поселень, які її складали, розміщувалися на правому березі. Під час нового полкового поділу Хмельницьким у 1649 році в Сенчанській сотні було всього 113 реєстрових козаків. За переписними книгами 1666 року, до складу сотні входили такі поселення: Васильки, Юсківці, Хрулі, Скоробагатьки, Гапонівка, Хитці, Бодаква, Ломаки, Ждани й Христанівка. У 1740 році сотню складали ті ж поселення з додаванням сіл Лучки, Слобідки й трьох хуторів: Івана Криштофовича, Семена Слюза та Ієремії Корсуна.

Близько середини XVIII ст. Сенчанська сотня була розділена на дві частини, названі першою Сенчанською сотнею і другою Сенчанською. Обидві сотні проіснували до зміни адміністративного поділу України в 1782 році, коли ввійшли до складу Лохвицького повіту.

Сотенне місто Сенча (Синець) було заселене на початку XVII ст.і належало до маєтків князів Вишневецьких, налічуючи 1403 господаря. У 1613 році власник Ржищева скаржився на Михайла Вишневецького за те, що той приймав його селян-утікачів до Сенчі; у 1618 році Сенча згадується в перелікові фортець і міст з хуторами, належних Вишневецьким, на які у той час скаржилися деякі правобережні власники за прийом втікачів-селян. Близько 1630 року Сенча платила вишневецьким 180 злотих грошової повинності й у 1648 році в ній жив управитель від власників Суфчинський, до якого їздив у січні того ж року Вишневецький. Після вигнання поляків з України Сенча стала центром сотні свого імені й увійшла до складу Миргородського полку, брала участь у подіях того часу, причому в 1665 році у відомостях московських чиновників називається серед зруйнованих міст.

Інформація про кількість міщанського населення Сенчі (крім козаків) збереглася в московських переписних книгах 1666 року. На цей час тут показано міщан першої статті – 33 двори, середньої – 46 дворів, меншої – 40 дворів, а всього 119 дворів. Якщо вважати, що в кожному дворі було по одній сім’ї з чотирьох осіб, то міщанське населення Сенчі в той час дорівнювало приблизно 500 душам. Козаків, скоріш за все, було менше, тому все населення Сенчі не перевищувало тоді тисячі осіб.

У 1666 р. на Сулі під Сенчею було декілька млинів, причому про греблю, на якій вони розташовувалися, сказано, що «збудована вона громадою й громадою нині ремонтується». Млини тоді належали Левку та Івану Яблунівським, Семену Перетятьку.

Про кількість населення Сенчі у ХVІІІ ст. свідчать ревізькі книги 1740 й 1783 років. Так, за ревізією 1740 р. козаків тут показано 92 двори (138 сімей), козацьких підсусідків 205 дворів (228 сімей), старшинських підсусідків 39 дворів (43 сім’ї); міщан було всього 52 двори (51 сім’я), серед яких заможних лише 2 двори, «тяглоубогих» – 6 і піших – 44 двори. Окремо в ревізії показано двори ремісників: гончарів – 4, кравців – 4, шевців – 1, теслів – 2, колісників – 1, ковалів – 1. Припускаючи, що кожна сім’я складалася з чотирьох осіб, визначаємо, що при 401 двору й 473 сім’ях, враховуючи козаків, козацьких і старшинських підсусідків, міщан і ремісників разом населення тоді становило приблизно 1900 осіб.

Окремо від інших у ревізькій книзі показано вільні двори, які належали різним чиновникам. Таких дворів у Сенчі в 1740 році було 16. Вони належали сотнику Івану Криштофовичу, міському отаману Якову Салимовському, сотенному хорунжому Степану Мельнику, сотенному осавулу Микиті Гладуну, писареві Михайлу Маніковському, війту Іванові Курбацькому, бурмистру Іванові Литвиненку, осавулу ратушному Іванові Кулішу, отаманові поштовому Павлу Коту, городничому Петру Качаловському, Криштописі, колишній дружині сотника Слюзисі Леонтієвій; заїзні двори: бунчуковому товаришу Ієремії Корсуну та значковим товаришам Івану, Петру й Федору Криштопам. На той час у Сенчі було чотири церкви: Троїцька, Успінська, Різдвянська й Миколаївська. При трьох останніх були й «шпиталі».

У 1756 році в Сенчі проходило три ярмарки на рік: 9 грудня, на Хомин тиждень і 27 серпня; торги відбувалися щонеділі.

За відомостями 1783 року (О. Шафонський, Опис Чернігівського Намісництва, с. 583-584), «містечко Сенча розташоване на обох сторонах ріки Сули й річки Сенчі, на косогорі, на стовповому шляхові, що веде із Лохвиці в Миргород та з Кременчука в Лохвицю, Ромни й Глухів. Більша частина цього містечка лежить на правій, нагірній стороні ріки Сули, а менша на лівій, луговій, і ця остання називається Засуллям і з першою з’єднана мостом. У нагірній частині ще зберігся старий розвалений земляний вал з чотирма зруйнованими воротами й при ньому особлива земляна фортеця. Будівель у Сенчі розташовується: церков дерев’яних – 4, будинків панських – 11, будинків священиків і церковнослужителів – 12, будинків козацьких і різночинських – 630, селянських (поміщиків Слюзів і Криштофовича) – 60, а всього 717 дворів. Козаків і селян за ревізією 1782 року налічувалося 4619 душ. Крім цього, у Сенчі було: церковних шкіл – 4, богаділень – 2, кузень – 7, один селітряний завод військового товариша Тимофія Пащенка; млинів водяних на р. Сулі поміщицьких – 8 поставів, млинів ступних – 7, млинів вітряних – 39.

У самому містечку при будинках і довкола нього є плодовиті сади. Лісу стройового, степу й орної землі це містечко з надлишком має, й жителі займаються хліборобством та скотарством. Пшеницю купують у них промисловики із Стародуба, жито відвозять у Кременчук, а худобу продають на ярмарках у самій Сенчі й у Лохвиці. Дехто їздить у Таврію по сіль і на Дін по рибу, які тут же та в інших місцях на ярмарках подають; інші промишляють свіжою рибою, яку виловлюють у р. Сулі, а дехто торгує гарячим вином, яке готує тут же, в Сенчі.

http://forum.rarik.net/viewtopic.php?t=227