24 - Куліш Константин Прокопович. Ні про батьків, ні про родичів цього чоловіка я нічого не чув. Сам він виділявся серед селян, високий, стрункий, завжди поголений у свіжій сорочці. Поважний, адже служив у волості писарем. Дружину його звали Маша. Вона із родини Пташників, що мали в родичах купців Першої гільдії, в Одесі. Було у них уже троє дітей, коли надумали будувати нову хату. Розібрали стару, обладнали і перейшли жити в сарай, а тут - революція... Гроші пропали, самого Костю ледь не розстріляли. Випросив йому життя у “вождя мирового пролетаріату” (так селяни поміж себе називали місцевого більшовика, Рожка Івана) мій дід, Іван. Почалися різні переміни, стало не до хати. Та все ж життя продовжувалося.
Була у Константина Прокоповича страсть. Заглядав до чужих жінок. Багатьом молодим селянкам приємною була його увага. Говорили, що кой-хто, навіть, колихав діточок після неї. Люди не докоряли і не таїли обіди за це на нього. На гарненьке дитинчя в колисці з повагою говорили: “Воно від Кулеша!..” А тут, для допомоги по домашній роботі, Маша запросила молоду дівчину, сироту, Марфу, і сталося таке: Кость звернув увагу, а дівчина запалала щастям. Пішли страсті, переживання, сльози, страждання. Маша, звичайно, все помітила, переживала. І їй, і Марфі хотілося поділитись, одній горем, другій тривогою. Та кругом заклопотані, загнані роботою і злиднями люди, хіба зрозуміють? Одна Васса Іванівна на таке здатна. обидві жінки носили до моєї бабусі своє найсокровенніше, а вона не знала, що з ним робити, щоб жодній не нашкодити. Марфа уже не раз вагітніла. Сула приймала недоношених діточок . А Маша все глибше замикалася в собі, її добра душа не знаходила іншого виходу, на кінець нерви не витримали, помутнівся розум, скоро вона померла. Згодом померли і її діти. Кость став відкрито жити з Марфою. Прижили двох синів, Івана і Василя.
Константин Прокопович відійшов в двадцятих, а Марфа пережила всі “радощі” колгоспного життя і померла в бідності від старості в семидесятих.
Синам випала така доля: Іван під час окупації пішов у поліцаї, потім відступив із німцями і ніхто його більше не бачив. А Василь все життя прожив у Кононівці в батьківській хаті, працював у колгоспі біля коней, не женився, під кінец життя причастився до горілки і помер в бідності.
Источник - книга Григория Радченко "Моя Кононивка"