Шановні читачі! (Ревегук Віктор)
Пропонована Вашій увазі монографія є першою спробою автора дослідити з державницьких позицій події другої світової війни, що відбувалися на Полтавщині — одному з центральних регіонів України. Ця тема свого часу знайшла відображення як в узагальнюючих працях радянських та українських істориків, так і в історико-краєзнавчій літературі, але в силу низки обставин окремі її аспекти залишаються мало дослідженими. За радянських часів не всю правду про війну можна було писати, а в умовах державної незалежності України ґрунтовно цим питанням ніхто не займався.
На жаль, економічні негаразди в державі і особиста матеріальна скрута не дозволили авторові використати документи, що зберігаються в центральних архівах Російської Федерації, в результаті чого воєнні дії 1941 і 1943 років на теренах Полтавщини описані лише побіжно. Основна увага була звернена на висвітлення тих питань, які мають достатню місцеву джерельну базу: життя полтавців в умовах німецької окупації, їх участь в антифашистському Рухові опору та деяких інших.
Автор висловлює щиру подяку вже покійному нині кандидатові історичних наук, доценту Полтавського державного педагогічного університету Олександру Павловичу Самойленку за допомогу і цінні породи загальнометодичного плану в підготовці даного видання, Валерію Івановичу Котляру за спогади про життя Полтави і полтавців у роки війни та Віктору Павловичу Клименку, жителю села Семиреньки Миргородського району, — про дії партизанів Полтавщини, зокрема загону Копьонкіна. При підготовці даного видання автор також використав деякі матеріали з книг Федора Трохимовича Моргуна, за що йому щиро вдячний. Особлива подяка працівникам Полтавського краєзнавчого музею, які надали авторові добірку документів із Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації.
Книга розрахована на вчителів, учнів старших класів і студентів, а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю.
Автор (Ревегук Віктор)
Мало хто знає що в нашому краї виріс відомий в Україні культурний і мистецький діяч Георгій Шибанов.
Наведена нижче стаття присвячена його 60-річчу.
Автор : Віталій Ханко
Автор матеріалу Тетяна Балабушевич, описує умови життя, побут розвиток Лівобережної України 16-початку 17 століття.
Ми можемо бліьше дізнатись про життя наших предків.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Ist/1998_3/06_balabuthevitc_n.pdf
Про автора:
Петренко Ірина Миколаївна (1977 р.н.), кандидат історичних наук,
доцент кафедри культурології та історії Полтавського університету спо-
живчої кооперації України. Закінчила у 2000 році історичний факультет
Полтавського державного педагогічного університету імені
В.Г. Короленка. Автор 30 наукових публікацій та співавтор колективної
монографії. Основні наукові інтереси – історія народної освіти України.
В своїй статті автор описує факти освітнього життя початку минулого столяття Полтавщини, і Сенчі зокрема. Цікаво знати про свій край більше.
пряма ссилка на матеріал :http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/History/2006_49/49-6.pdf
"Написане тут - не видумане і не запозичене. Це епізоди життя автора без усяких претензій на художність і розрахунків на шикокий загал. Напевне, матеріал може бути цікавим лише для близьких і допитливих родичів. Тому і надруковано і переплетено лише три екземпляри. Активну участь в мінівидавництві приймала онука автора, Анастасія Ігоревна Прохорова. Вона германіст, має відношення до литературних справ, але допомагала лише в видавництві, так що за граматичні помилки відповідальності не несе. "
Автор книги Г.Д. Радченко, народився і виріс в селі Снча Лохвицького району, Полтавської області,
це книга-спогад, про дитинстао і юність, а також книга-дослідження рідного краю. Автор нині проживає в місті Хемнітц, НІмеччина.
Нижче автор про книгу:
"Про що йдеться, до якого часу відноситься, з якою метою неписано і для кого призначено? На такі запитання хочу дати відповідь. "Моя Кононівка” це те, що залишилося в пям*яті про людей, та умови їх життя, частини села де народився. Географічно - розповідь стосується села Сенча, Лохвицького району, Полтавської області, України. Там жили мої предки, живуть родичі - сучасники. Я писав не тільки про те, що сам бачив і переживав, а і про те, що чув від людей з якими доводилось спілкуватися. В часі епізоди охоплюють кінець ХІХ та ХХ століття. За цей період деякі населені пункти краю перестали існувати, і щоб орієнтуватися в ситуації привожу кусочок карти області, доповненої чим потрібно. Доповнення достовірні, я зробив їх, користуючись іншими картами. В цьому ділі мені допомагав товариш моєї мюнхенської внучки, Крістоф. За визначений час прийшло чимало подій, які торкалися цієї місцевості і залишили глибокий слід, або повністю поміняли умови життя людей. Ось деякі із них: відміна кріпосного права в Росії (1861), єпідемія холери (1873), Російсько-турецька війна (1877 - 1878), Перша світова війна (1914), революція, громадянська війна і прихід до влади більшовиків (1917), епідемія грипу, "іспанка”, (1919), колективізація і голод (1933), Друга світова війна (1941 - 1945), кінець більшовицького соціалізму і повернення до капіталізму (початок, 1989р.). Незмінною залишалася християнська, правславна віра, хоч їй теж був нанесений великий урон войовничим атеізмом за радянських часів. Про людей, що переживали усі оці потрясіння хотілося лишити пам’ять. Я не заглиблювався в дослідження, не працював в архівах, моїми документами і джерелами були власні щоденники, в яких записував те що чув, і пам’ять. Мені здається, що люди, щоб забезпечити нерозривність життя, не загубити дух і моральні цінності поколінь, весь час і різними способами наводять зв’язки між минулим і сучасним, між мертвим і живим. Серед тих зв’язків, на мою думку, найпростіший є той, яким користується православна церква, це коли парафіяни приносять до храму дві записочки, одна з іменами покійних, а друга з іменами живих, по якихось причинах відсутніх, родичів. Батюшка в молитві "За упокой” зачитує першу, а в молитві "За здравіє” - другу. Ті папірці називаються "поминанієм”. Ось до цього, а не художнього жанру, відношу своє творіння. Вибачаюсь перед покійними і живими за те, що називаю їх іменами які чув із уст інших, корегувати, писати вірно, літературно, не було можливості... Написав я свій твір не для батюшки, а для дітей і онуків. Так склалося, що говорити про минуле життя з дітьми, Ларисочкою та Іночкою, доводилося мало, спочатку по причині моєї зайнятості, потім по їхній відсутності. "Моя Кононівка” в якійсь мірі допоможе їм дізнатися про предків з мого боку. Про онуків я думав, але надії, що ознайомляться, мало: канадські, Даня і Гриша - уже і мови української не знають, а Настуня, обов’язково ознайомиться. Єсть інтерес до "твору” у родичів Віктора Дмитровича Мицика, Володимира Опанасовича Середи та Віталія Тимофійовича Кузьменка, я їм дам почитати, але екземплярів буду робити лише три, дорого. Для інших бажаючих ознайомитися з «Моєю Кононівкою» постараюся відкоректувати електронний, компютерний, варіант..."